РОЗДІЛ 2
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ОПТИМІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
2.1. Загальна схема визначення територіальних умов еколого-економічної оптимізації землекористування
В загальному розумінні, оптимізація (від лат. optimus - найкращий) - процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень. Таким чином, оптимізацію землекористування можна визначити як процес встановлення такої структури земельних угідь, що буде в найбільшій мірі адекватна нашим уявленням про ефективне використання земель. При цьому слід враховувати той факт, що земельні ресурси можна розглядати з декількох позицій: по-перше, як природне середовище існування, по-друге, як виробничий ресурс, по-третє, як соціальну категорію. Відповідно, кожній з цих позицій властива власна система цінностей, що має бути врахована при оптимізації структури земельного фонду. Таким чином, наукове визначення поняття "оптимальність землекористування" має триєдину формулу в якій повинні гармонійно поєднуватися екологічний, економічний та соціальний напрямки оптимізації, а нехтування хоча б одним них фактично може призвести до порушення стабільності землекористування [76].
Екологічну складову оптимізації землекористування, на нашу думку, можна визначити як усвідомлену необхідність збереження і розумного використання землі як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля. Головними шляхами досягнення її цілей є, в першу чергу, збереження, відновлення та розширення територій із природними біоценотичними комплексами, по-друге, мінімізація (в т.ч. через нормування) антропогенного (головним чином, виробничого) навантаження на інші землі.
Економічна оптимальність землекористування може бути охарактеризована через систему інтересів сільськогосподарських товаровиробників, що експлуатують земельні ресурси як засіб виробництва. Мотив їх діяльності стійко спрямований на отримання максимального доходу - причому як у безпосередньо грошовій формі, так і у якості відносного проценту на інвестований капітал. Відповідно, зацікавленість господарюючих суб'єктів пов'язується, головним чином, із подальшою інтенсифікацією та пошуком резервів для збільшення прибутковості сільськогосподарського виробництва. Основний напрямок економічної оптимізації землекористування, таким чином, слід визначити як використання земель саме в тих угіддях, де вони будуть приносити найбільший доход. Це досягається за рахунок якнайбільш повного використання природної родючості ґрунтів, взаємоузгодження структури земельних угідь із виробничими планами підприємств тощо.
Соціальну оптимальність землекористування можна інтерпретувати через адекватність характеру використання земель стану суспільної свідомості і системі суспільних (громадських) потреб. Так, до головних інтересів суспільства в галузі використання земельних ресурсів відносяться, по-перше, збільшення валової продукції сільського господарства, по-друге, збільшення фіскальних платежів за використання земель (земельного податку) з метою подальшого їх перерозподілу на суспільні потреби, по-третє, забезпечення екологічно сприятливих для проживання людей територіальних умов тощо.
Таким чином, описані напрямки оптимізації землекористування мають досить розгалужену структуру і досягнення окремих її цілей, подекуди, потребує застосування протилежних за змістом заходів (наприклад, мета економічної оптимізації полягає в найбільш повній експлуатації корисних властивостей землі, в той час як ціллю екологічної оптимізації є мінімізація антропогенного впливу). Це зайвий раз доводить всю складність та неоднозначність можливих шляхів оптимізації земельного фонду, що обумовлює необхідність глибокого наукового осмислення даної проблематики із подальшою розробкою методологічних підходів щодо комплексної оптимізації землекористування.
До загальних принципів оптимізації використання земель слід, безумовно, віднести [76]:
а) системність, що полягає в єдності і логічній послідовності методологічних підходів;
б) географічну детермінованість, що реалізується у максимальному врахуванні регіональних природнокліматичних, господарських, соціальних та інших умов;
в) ієрархічність, що передбачає послідовну підготовку проектних рішень від загальнодержавного до регіонального і локального рівня.
Одним з базових завдань при розробці системи заходів по оптимізації землекористування стає детальний та всебічний аналіз існуючого використання земель. Важливо, в першу чергу, виокремити найбільш нагальні (головним чином, екологічні) проблеми та визначити склад та зміст невідкладних заходів по їх уникненню.
Враховуючи те, що сучасна структура земельного фонду України фактично була сформована в радянський період під впливом політики екстенсивного розвитку сільського господарства, землекористування нині зазнає надмірного антропогенного впливу, який виражається в перевищенні допустимих показників його сільськогосподарської освоєності та незбалансованості структури земельних угідь. Порушення екологічно-допустимих співвідношень площ ріллі, природних кормових, водно-болотних і лісових угідь негативно відбилося на стійкості агроландшафту.
На нашу думку, в таких умовах оптимізація землекористування може бути виконана за наступною схемою (рис. 2.1) у три етапи:
1) дослідження сучасного стану землекористування;
2) екологічна оптимізація структури землекористування (консервація деградованих та малопродуктивних земель);
3) економічна оптимізація структури сільськогосподарського землекористування.
Рис. 2.1 - Схема визначення територіальних умов еколого-економічної оптимізації землекористування
Багатьма дослідниками показано, що дослідження сучасного стану земельних ресурсів території є основою для комплексного наукового аналізу характеру використання земель, основних тенденцій землекористування [13, 21, 26, 38-41, 57]. На цьому етапі, на нашу думку, мають узагальнюватися матеріали державного земе