РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ I МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕННЯ
2.1 Обсяг клінічних та інструментальних досліджень
Для виконання поставлених завдань нами було обстежено 131 хворий з
неврологічними проявами поперекового остеохондрозу вiком вiд 18 до 67 рокiв на
базi Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні. Контрольну
групу склали 40 здорових осіб репрезентативних за віком і статтю.
За спецiально розробленою схемою у хворих, що були пiд спостереженням,
вивчалися анамнестичнi данi, суб‘єктивнi i об‘єктивнi характеристики. В дану
схему входила наступна iнформацiя: тривалiсть хвороби, частота загострень, їх
тривалість, обтяжена спадковiсть та наявність змін з боку кісткової системи у
родичів, характер харчування, конституцiя, наявнiсть супутньої патології,
наявність менопаузи у жінок, її перебіг, наявність переломів в анамнезі.
У всіх хворих проведене ретельне клініко-лабораторне й інструментальне
обстеження. Проте особлива увага приділялася вивченню опорно-рухового апарату і
неврологічного статусу. При встановленні діагнозу користувалися класифікацією
вертеброгенних захворювань нервової системи, розробленої під керівництвом І. П.
Антонова, 1985 [265]. Спостереження проводилися в динаміці до і після
лікування. У своїй роботі з метою об`єктивізації неврологічного статусу
відповідно визначали:
а) обсяг активних рухів;
б) больовий синдром;
в) коефіцієнт симптому Ласега;
г) вираженість сколіозу;
д) напруження паравертебральних м`язів;
е) коефіцієнт вертебрального синдрому.
Крім того проводили рентгенологічне обстеження, визначення мінеральної
щільності хребців, показників ПОЛ і АОСЗ, вивчення показників обміну кісткової
тканини, використовували методи статистичного аналізу.
Обсяг активних рухів. Оцінювали ступінь обмеження згинання, розгинання, нахил в
боки поперекового відділу хребта як незначне, помірне, виражене або відсутність
рухів.
Больовий синдром оцінювали за чотирма ступенями (Антонов И. П., 1981) [266]:
слабко виражений (І ст.), помірно виражений (ІІ ст.), виражений (ІІІ ст.),
різко виражений (ІУ ст.).
Больовий синдром І ст. характеризується наявністю болю лише під час різких
рухів: у стані спокою чи при звичайній ходьбі він не виникає.
При больовому синдромі ІІ ст. біль відсутній у стані спокою, але з’являється
під час рухів. Хворі пересуваються цілком задовільно.
При больовому синдромі ІІІ ст. біль зменшується у стані спокою, відсутні або
слабко виражені вегетативні порушення, хворі можуть самостійно пересуватись,
відчуваючи при цьому біль в попереку, який іррадіює частіше в ноги.
При больовому синдромі ІУ ст. турбують постійні болі навіть у стані спокою.
Вони нерідко супроводжуються підвищенням артеріального тиску, зміною частоти
пульсу, розширенням зіниць, сльозотечею. Хворі самостійно не ходять або
пересуваються з великими труднощами, займають вимушене положення в ліжку, так
як будь-який рух посилює біль; інколи можлива агресивна поведінка.
Вираженість симптому Ласега оцінювали за п’ятибальною шкалою (Коган О. Г.,
Шмидт И. Р., Толстокоров А. А., 1983) [267]. І ст. – підняття ноги можливе під
кутом до 90є, але при цьому виникає легкий біль по задній поверхні ноги; ІІ ст.
– помірний біль при піднятті ноги під кутом 75-89є; ІІІ ст. – помірний біль при
піднятті ноги під кутом 45-75є; ІУ ст. – помірний чи сильний біль при піднятті
ноги під кутом до 45є; У ст. – різкий біль в положенні з витягнутою ногою,
вимушене положення – хворий лежить із зігнутою в коліні ногою.
Вираженість сколіозу оцінювали за трьома степенями (Ю. Я. Попелянський, 1989)
[268]. І ст. – сколіоз виявляється лише при функціональних пробах і, зокрема,
при нахилах тулуба в сагітальній і фронтальній площинах; ІІ ст. – сколіоз добре
визначається і при огляді хворого, який стоїть, але він непостійний і зникає
при провисанні на стільчиках і в положенні лежачи на животі; ІІІ ст. – стійкий
сколіоз, не зникає при провисанні на стільчиках і в положенні лежачи.
Оцінка напруження паравертебральних м’язів проводилась наступним чином. І ст. –
м’яз м’який, палець легко занурюється в нього, відмічається лише його
набухання; ІІ ст. – м’яз випинається, помірної щільності, палець вдається
занурити в нього лише при певному зусиллі; ІІІ ст.- м’яз кам’янистої щільності,
його неможливо або майже неможливо деформувати при пальпації.
Коефіцієнт вертебрального синдрому (КВС) визначали за методикою В. П.
Веселовського [91], який показує відношення суми показників лордозування і
кіфозування здорової людини до таких же параметрів хворого. У нормі він
дорівнює 1, значення КВС від 1 до 2 свідчить про 1 ступінь кіфозу або
гіперлордозу, а при КВС більше 2 – про ІІ ступінь.
Рентгенодіагностика остеохондрозу хребта.
До недавнього часу рентгенологічний метод був одним з основних допоміжних
методів у діагностиці НППОХ. За допомогою рентгенологічного дослідження
підтверджується дистрофічний характер змін в хребетному руховому сегменті,
встановлюється патоморфологічний субстрат, виявляються індивідуальні
особливості будови хребта; проводиться диференційний діагноз між ОХХ та іншими
захворюваннями хребта і спинного мозку [269, 270].
Ми проводили рентгенографію попереково-крижового відділу хребта у двох
проекціях (прямій і боковій). При аналізі рентгенограм згідно рекомендацій И.
Л. Тагер, В. А. Дьяченко [271] брали до уваги такі симптоми: згладженість
поперекового лордозу, наявність сколіозу, склероз замикальних пластин, зниження
висоти міжхребцевих проміжків, бокові остеофіти по краях тіл хребців.
Оцінку ступеня рентгенологічних змін проводили за класифікацією G. Saker
[272]:
І ст. (легкі зміни) – відсутність лордозу в 1-2 хребцево-рухових сегментах або
місцевий кіфоз
- Київ+380960830922