Статистичний аналіз репродуктивного здоров’я населення України

Розділ 2
Інформаційне та методологічне забезпечення
Аналізу репродуктивного здоров’я Населення
2.1. Державний нагляд і регулювання охорони репродуктивного здоров’я
Наявність вад ринкового саморегулювання зумовлює необхідність державного
регулювання економіки. Сутність держави розкривається та реалізується в її
взаємодії з суспільством. Для впорядкування та вдосконалення суспільної,
колективної та приватної життєдіяльності людей держава виконує певні функції –
політичну, соціальну, міжнародну та економічну. Її соціальна функція полягає в
забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і
громадянина. Так, в розділі II “Права, свободи та обов’язки людини і
громадянина” Конституції України зазначено:
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне
страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних
соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного
обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична
допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути
скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує
санітарно-епідемічне благополуччя.
Державним управлінням є організаційно-регулююча діяльність держави (через
систему її органів і посадових осіб), спрямована на сфери і галузі суспільного
життя, які потребують її певного втручання [30, с.737].
Сучасна система державних органів, що мають повноваження у сфері охорони
репродуктивного здоров’я, характеризується багаторівневістю та розгалудженістю.
На першому рівні відбувається прийняття Законів Верховною Радою України (ВРУ),
підписання Президентом та ратифікація ВРУ міжнародних угод, формування
загальнодержавної політики та визначення шляхів її реалізації (Президентом,
Кабінетом Міністрів України). На другому рівні – рівні центральних органів –
здійснюється формування державної політики за окремими галузями щодо захисту
дітей, формування галузевих програм реалізації політики та галузева або
секторна координація заходів та закладів, які безпосередньо реалізують державну
політику. На третьому рівні здійснюється безпосереднє втілення державних
програм.
Основними установами у сфері охорони репродуктивного здоров’я є Міністерство
охорони здоров’я України, Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства,
Державний комітет у справах сім’ї та молоді, Український державний центр
соціальних служб для молоді. До їх функцій можна віднести наступні.
Міністерство охорони здоров'я України відповідає за надання медичної допомоги,
санітарно-епідеміологічний стан, медико-санітарну охорону ма­теринства та
дитинства, медико-соціальну реабілітацію хворих на наркоманію, алко­голізм та
СНІД. Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства сприяє реалізації державної
політики у сфері охорони дитинства, забезпечує координацію дій у вирішенні
питань, пов'язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, залученням їх до
участі у політичному, культурному і духовному становленні держави, здійсненню
заходів щодо ви­конання Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації
про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, розробленню і реалізації
правових, організаційних та інших заходів, спрямованих на поліпшення становища
дітей.
Український державний центр соціальних служб для молоді є спеціальною державною
установою, що реалізує в межах своєї компетенції державну молодіжну та сімейну
політику, здійснює соціальну роботу з дітьми, молоддю, сім'ями, створений
Дер­жавним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України (Державним
комітетом у справах сім’ї та молоді) та йому підпорядко­вується. Центр
координує роботу і здійснює всі види забезпечення та організаційно-методичне
керівництво діяльності центрів соціальних служб для молоді на всій території
України, сприяє їх розвиткові та ефективній діяльності.
Слід зазначити наступне: спеціалісти-аналітики підкреслюють, що всі органи та
заклади, які безпосередньо втілюють державну політику стосовно охорони
дитинства та материнства в Україні, переважно створюються з метою подолання
негативних соціальних проявів [107, с.24]. Діяльність щодо запобігання
негативним соціальним проявам практично не ведеться.
Основними нормативними документами у сфері охорони репродуктивного здоров’я
населення є:
- Конституція України;
- Закон України “Про охорону дитинства”;
- Указ Президента України від 26 березня 2001 року № 203/2001 “Про Національну
програму “Репродуктивне здоров’я 2001-2005”;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. №767 “Про реалізацію
Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпечення
виживання, захисту і розвитку дітей, Національної програми “Діти України” та
підготовку щорічної державної доповіді про становище дітей в Україні”;
- галузева програма профілактики попередження ВІЛ-інфекції від матері до дитини
в Україні у 2001-2003 рр. (наказ МОЗ України від 07.12.2001 р.);
- Наказ Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від
01.11.2000 р. №2111 “Про затвердження Положення про порядок реалізації програм
та проведення заходів з питань дітей, молоді, жінок та сім’ї” та багато інших.
З метою поліпшення демографічної та соціально-економічної ситуації в державі,
репродуктивного здоров’я населення Указом Президента України від 26 березня
2001 року № 203/2001 була схвалена Національна програма “Репродуктивне здоров’я
2001-2005” (див.дод. А). В Указі