РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ЛАНДШАФТІВ ПІВНІЧНОГО БОРТУ ДДЗ
Основи систематики ландшафтів за характером міграції речовини закладено Б.Б. Полиновим, М.А. Глазовською, О.І. Перельманом [51, 52]. Ландшафт визначається як генетично однорідний природно-територіальний комплекс, що складається із поєднань динамічно спряжених елементарних одиниць з однорідними властивостями (літологією приповерхневих відкладів, грунтовими водами, рельєфом, типом грунту і біоценозами), що закономірно повторюються у просторі. Поєднання елементарних ландшафтів відповідно до рельєфу місцевості, особливостей грунтового покриву, умов дренажу і ін. утворюють грунтово-геохімічні катени [53, 54]. В їх межах відбувається зазвичай односпрямована міграція речовини від автономних (елювіальних) елементарних ландшафтів місцевих вододілів до гетерономних (акумулятивних) місцевих понижень рельєфу. Відповідно до особливостей міграції речовини в межах елементарних ландшафтів і їх поєднань виділяють каскадні ландшафтно-геохімічні системи різних порядків. Розглянемо основні чинники, що контролюють геохімічну спеціалізацію ландшафтів Північного борту ДДЗ.
2.1. Особливості компонентів ландшафтів
Території Пнб відповідають такі ландшафтні зони [55, 56]: Полісся з денудаційними терасово-піщаними рівнинами і, відповідно, дерново-карбонатними й дерново-підзолистими грунтами на карбонатних породах, Середньоруського лісостепу і північного степу з лесовими рівнинами та сильнорозчленованими височинами на крейдових карбонатних і палеоген-неогенових піщано-глинистих породах. У геоморфологічному відношенні [57] це Поліська низовина та схили пластово-покривної палеоген-неогенової Середньоруської височини.
Кліматичні умови. Клімат лісостепової і степової зон помірно-континентальний, континентальність зростає із заходу на схід. Середньорічна температура +5 - +7?С, середня температура січня -4,3 - -7,4?С, липня +16 - +20?С. В теплу пору року у лісостеповій зоні випадає 350-400 мм опадів, максимальна кількість 700-800 мм, мінімальна 300-350 мм. Середня мінералізація атмосферних опадів 35 мг/л, тип води гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієвий. Води річок переважно гідрокарбонатно-кальцієві, нерідко з підвищеним вмістом гідрокарбонатів натрію.
В опідзолених грунтах волога майже не проникає до рівня грунтових вод, некапілярна шпаруватість становить 5-7%. У чорноземах малогумусних некапілярна шпаруватість становить 8-10%, а коефіцієнт фільтрації 0,2-0,3 м/добу, в чорноземах середньогумусних 12-16% і 0,3-0,7 м/добу.
Рельєф та історія його формування. Як відомо, рельєф визначає особливості розподілу на території поверхневих і підземних вод, грунтового і рослинного покриву, генетичні типи та потужність покривних відкладів. Розчленування рельєфу визначає характер міграції речовини в ландшафтах. На території Північного борту ДДЗ густота та глибина розчленування рельєфу збільшується із заходу на схід. В межах Чернігівського Полісся рельєф слаборозчленований, в центральній і східній частині Пнб ДДЗ - середньо, глибоко і сильнорозчленований. Схили Середньоруської височини порізані численними балками, глибина розчленування - 50-100 м, під четвертинні відклади заходять водоносні горизонти верхньої крейди.
Неотектонічній історії регіону присвячені роботи [58-65], в яких показано зв'язки новітніх рухів і тектонічної будови з ландшафтними особливостями, а також історії формування потенційно нафтогазоносних локальних морфоструктур [60]. На фоні неогенових піднять амплітудою до 270 м ділянки підвищеної активності відображаються в особливостях геоморфології у так званих тектогенних ландшафтах, що виділяються і дистанційними методами. В.А. Меліхов та В.А. Скляревський (див.[50]) відзначають тісний зв`язок плікативної і диз`юнктивної тектоніки кайнозойського структурного поверху з палеозойською товщею та поверхнею фундаменту. Малоамплітудні порушення і локальні структурні форми відображені у гіпсометрії підошви мергелів київської світи палеогену, зміні потужності четвертинних відкладів та у рисунку рельєфу.
Зупинимось на історії неотектонічного розвитку ділянки деталізаційних досліджень (за матеріалами А.В. Полівцева [156, 196]). За [59], район Гути-Юліївка-Коротич знаходиться в області неогенових піднять сумарною амплітудою від 170-185 м (Скворцівська і Юліївсько-Караванівська структурно-тектонічні зони) на півдні до 220-230 м (Філатівська структура) на півночі. За комплексом геолого-геоморфологічних ознак тут виділяються Північно-Киянівська, Вільшанська, Люботинська, Княжська і Кадницька ділянки підвищеної неотектонічної активності. Від Богодухова через Вільшанську ділянку простежене порушення, яке контролює лінійні форми рельєфу. Аналогічне порушення субмеридіонального простягання проходить через західну частину Люботинської і центральну частину Шубинської активних ділянок. Положення Люботинської активної ділянки в плані відповідає Північно-Гуківському і Північно-Коротицькому блокам; Кадницьке неотектонічне підняття наведено в районі с. Довжик - м. Золочів східніше Філатівської структури за межами полігону досліджень; Північно-Киянівське підняття відповідає Щиглівській і південному зануренню Кенізької структури.
Щодо історії розвитку Пнб ДДЗ в голоцені, I.Л. Соколовський та М.Г. Волков відмічають переважання піднять - від 1,5-2 м в Новгород-Сіверському Поліссі до 18 м в районі м. Суми. З числа локальних деформацій поздовжніх профілів русел річок вони виділяють Криворотівську деформацію, район якої за геодезичними даними піднімається зі швидкістю 3,9 мм в рік. В межах ділянки досліджень вона відповідає Люботинському неотектонічному підняттю між м. Вільшани і м. Пересічна. На схематичній карті швидкості сучасних вертикальних рухів земної кори Таверівський і Люботинський полігони знаходяться в границях краплеподібної аномалії підвищених до 4-6 мм/рік швидкостей рухів. Режим піднять на протязі неогену був диференційованим у просторі і в часі.
Четвертинні відклади. На території Пнб ДДЗ четвертин