РОЗДІЛ 2
РИСИ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ М.РОСЛАВЦЯ
2.1. Психологічний, естетичний та художній ракурси фенотипу композитора
В історії мистецтва межа ХІХ-ХХ ст. ? період неймовірно складний і багатий. Ламання художніх традицій романтизму відбувається одночасно з народженням та визріванням естетики та художніх принципів модернізму. "Нам випало жити в той час, коли сама основа людського існування переживає момент потрясіння, ? говорив І.Стравинський. - Сучасна людина втрачає відчуття цінності і стабільності" [147,178]. Страхіття 1-ї світової війни, жорстокість суспільно-політичних переворотів Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, наукові відкриття З.Фрейда, К.Юнга, А.Бергсона, Д.Фрейзера обумовили хворобливий тонус світовідчуття кількох поколінь. Скепсис став виразником духу часу. "Оскільки сам дух є хворим, ? говорив І.Стравинський, ? то музика нашого часу і, особливо, те, про що вона розповідає, те, що вона вважає вірним, несуть в собі ознаки патологічної недостатності" [147,178] (подібне розуміння естетики fin de siecle зустрічаємо не тільки у Стравинського). Повсюдне усвідомлення кризового стану культури інспірувало передбачення "початку нового часу". Так виникли "нова краса" В.Кандинського, "нова музика" А.Веберна, "нове звукоспоглядання" В.Каратигіна, "нове слово" поетів-футуристів, "нові, нечувані ще звукові світи" М.Рославця.
"Модернізм починається з того, ? пише М.Моклиця, ? що створює нового героя, правнука чи внука зганьбленого романтика: з'являється перед очі суспільства всім нам добре знайомий... декадент... Декадент, як і середньовічний монах та романтик, має субтильне кволе тіло. Але, на відміну від них, з конкретної, досить ганебної причини: він веде нездоровий спосіб життя. Його нездорове тіло плекає... дух немічності, песимізму, нежиттєздатності. А чим все ж приваблював декадент..? Ліризмом.., витонченістю, естетством, складністю... І все ж навіть палким послідовникам декадента було очевидно, що цей
герой - зовсім не герой, людина, надто далека від досконалості, надто не впевнена у собі і світі... Декадента викривали з піною на губах. Першим це зробив Ф.Ніцше... Ніцше не лише аргументовано зганьбив декадента, він зробив заміну героя, запропонував... - Заратустру... Митці придивлялись, так і сяк приміряли на себе одяг ніцшеанського героя, зрештою знайшлись ті, кому він припасував. Модернізм замінив декадента футуристом. Футурист, не зважаючи на скандальність появи, одразу викликав симпатії, його впізнали: революціонер, борець за світле майбутнє. Вперше коливання між двома пануючими образами... здійснилось у такий короткий строк. Уперше ці антагоністи об'єднались одним і тим самим явищем. Антагонізм, звичайно, від цього не послабився" [98,17].
Модернізм як культурологічна ситуація є явищем складним і внутрішньо-суперечливим. Складність ? не тільки зовнішня ознака естетичної парадигми модернізму, вона ? його внутрішня, сутнісно важлива властивість. "Сенс складності був фундаментальним відкриттям... модерніста", ? стверджував П.Фолкнер. ? Тільки складне мистецтво могло відобразити складне життя" [135,14]. "Модернізм, ? писала С.Павличко, ? містить чи не найбільше парадоксів, чи не найважче піддається дефініціям, а крім того, має фундаментальні національні відмінності" [111,18]. Дискурс модернізму, на думку дослідниці, обов'язково включає в перелік завдань дослідження проблеми західництва (модернізм завжди зорієнтований на Захід), сучасності (модерніст завжди співвідносить себе з часом), інтелектуалізму, антинародництва, індивідуалізму, деканонізації, формалізму та ін.
Індивідуальність будь-якого митця формується комплексом факторів, серед яких ? історична ситуація, філософські ідеї, художні стилі та ін. Одним із першорядних є фактор біологічний ? нервово-психічна діяльність митця, що будується на діалектичній єдності та взаємокорекції його фізіології і психоло-
гії. Обумовлюючи темперамент, характер, поведінкові реакції індивідуальності, вона стає її природнім знаряддям у творчому процесі, чинить вплив на його кінцевий результат і сама віддзеркалюється у ньому. Х.Ортега-і-Гасет стверджує: "Хоч би якою вартістю ми наділяли певний витвір культури - наукову систему, юридичний закон, мистецький стиль - мусимо шукати за ним біологічний феномен - тип людини" [98,59]. Очевидно, біологічний тип ? головна причина того, що митці, які формуються в умовах одного історичного часу, однієї нації, пишуть по-різному, і, навпаки, далекі один одному історично і стилістично художники пишуть подібно. В цьому виявляється вибірковість ставлення індивідуальності до сприйняття дійсності і її схильність до різних способів відображення оточуючого світу, при цьому основним критерієм визначення типу особистості, як зазначає К.Леонґард, стають "особливості поведінки людини в конкретних ситуаціях" [77,29].
Класифікація нервово-психічної діяльності людини, яку пропонує М.Блінова, передбачає три рівні типології: загальний, спеціальний і парціальний (ракурсний) [21]. На загальному рівні відбувається поділ на збудливий (динамічний з переважанням "крещендо"), гальмівний (динамічний з переважанням "дімінуендо"), лабільний (динамічний з балансуванням між "крещендо" і "дімінуендо"), інертний (статичний)32 типи. Спеціальний рівень передбачає диференціацію на художній (переважає образне мислення), розумовий (переважає логічне мислення) та художньо-розумовий підтипи33. Парціальний ? визначається співвідношенням безумовних функціональних центрів нервово-психічної сфери (їжі, самозахисту, орієнтування, сексу, батьківства та ін.).
Їхній вплив на тип індивідуальності пов'язаний з особливостями функціонування тих чи інших аналізаторів людського організму ? зорового, слухового, рухового та ін. ? внаслідок чого вказані центри можуть перебувати у відносній рівновазі, мати різну активність, або ж ? створювати ситуацію гіпертрофії якогось одного з них. М.Блінова, наприклад, вважає, що творчість Ж.Верна, Е.По, Г.де Мопассана варто розглядати з точки зору гіпертрофії функціональних центрів орієнтування, самоза