РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ОБЛІКУ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
2.1. Генезис обліку капітальних інвестицій та його критична оцінка
Дослідження генезису обліку капітальних інвестицій базується на дослідженні історії розвитку бухгалтерського обліку, на підставі якої виявляються ідеї, що мають відображення в сучасній теорії бухгалтерського обліку.
В теперішній час Україна стоїть на шляху реформування економіки, в тому числі і бухгалтерського обліку. Однак, при перебудові системи обліку не слід помилково вважати, що для вирішення всіх проблем потрібно відкинути минуле і скопіювати систему обліку, яка склалася в Західних країнах. Як правильно відмітив відомий американський вчений Чой ще в 1979 році: "... в сучасному світі, побудованому на взаємозв'язку та взаємозалежності, жодна країна не може розвиватися в повній ізоляції. В той же час жодна з них не готова прийняти концепцію економічної глобальної єдності..." [223]. Зарубіжні принципи бухгалтерського обліку не завжди можна ув'язати з традиційними для нас підходами до методів бухгалтерського обліку, тому що кожній країні притаманні своя історія, культурні цінності, політична система, традиції тощо. Те ж саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Двох абсолютно однакових систем бухгалтерського обліку не існує. Так, принципи бухгалтерського обліку в одній країні значно відрізняються від побудови обліку в іншій. Всі ці відмінності обумовлені як різноманітністю існуючих форм організації господарської діяльності, так і впливом зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних тощо).
Ось чому для формування надійного методологічного інструментарію бухгалтерського обліку капітальних інвестицій необхідно звернутися до дослідження власної історії обліку, яка дає величезний матеріал для аналітичної роботи вчених та виявлення тенденцій розвитку бухгалтерського обліку.
Рахунок "Незавершених інвестицій (капітальних вкладень)" увійшов до нашого обліку з обліку німецькомовних країн в кінці ХІХ ст. [184, с. 172]. Він призначався для накопичення витрат, які списуються на рахунок основних засобів тільки після введення в експлуатацію об'єкта.
В Росії в кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. також можна було зустріти рахунки для обліку капітальних вкладень, але вони, як правило, були призначені для накопичення витрат, пов'язаних тільки з новим будівництвом. Так, в журналі "Счетоводство" в 1891 році були опубліковані Плани рахунків золотопромислових та сільськогосподарських підприємств, в яких в Розділі ІІІ. Способи господарства або використання засобів був зазначений "Рахунок нових будов та перебудов" [157].
Рахунок нових будов та перебудов визначався як операційний рахунок. За дебетом цього рахунка відображалася сума витрат за будівництвом будівель. Загальна сума за дебетом, що відображала фактичну вартість будівництва, списувалася при його закінченні на рахунок "Будівлі" [123, с. 30-31].
В 1911 році в Росії існував і рахунок капітального ремонту [123, с. 30-31]. Він відкривався для обліку витрат з капітального ремонту. Як зазначав А.А. Мошкін, капітальний ремонт відрізняється від поточного ремонту тим, що завдяки йому будівлі, машини "періодично оживляються і стають більш довговічними, а тому витрати, з цією метою понесені, не зменшують капіталу підприємства, а лише видозмінюють його [123, с. 30-31]. Також капітальним ремонтом називався такий, що збільшував первісну вартість майна [1, с. 108].
В 1919 році А.В. Абрамович констатував, що для обліку нерухомого майна в Головній книзі відкриваються два рахунки: 1) Рахунок Нерухомого майна для обліку його вартості і 2) Рахунок Експлуатації нерухомого майна для обліку доходів та витрат, що виникають при його утриманні [1, с. 108]. В доповнення до цих рахунків заводилися дві допоміжні книги під тими ж назвами, в яких відкривався окремий рахунок для кожного майна. Рахунок вартості нерухомого майна був призначений для відображення вартості нерухомого майна і складався: 1) з купівельної вартості зі всіма витратами у випадку його придбання або з суми всіх витрат у випадку спорудження його власними силами, та 2) з капітального ремонту, якщо такий відбувався.
В 1925 році В. Саввин стверджував, що майно підприємства, внесене до його інвентарю та записане до дебету рахунку майна може не змінюватися за своїм складом, але змінюватися у вартості, причому ці зміни вартості можуть відбуватися як в сторону зростання так і в сторону зменшення первісної вартості [171]. Для обліку цих змін у вартості майна велися два рахунки: 1) Рахунок погашення майна та 2) Рахунок капітального ремонту майна. Обидва рахунки були рівнозначними за своїм характером, але протилежними за значенням. Рахунок погашення майна був контрактивним рахунком стосовно активного рахунку майна. Рахунок капітального ремонту являвся додатковим.
В 20-х-30-х роках ХХ ст. науковці витрати на ремонт знарядь праці поділяли на три види: поточний, капітальний та реконструктивний. Але розмежування ремонтів на поточний, капітальний і реконструктивний в багатьох випадках не було стійким. "Межа, - зазначав К. Маркс, - між власне ремонтом і відшкодуванням, між витратами збереження і витратами відтворення - більш або менш нестійка. Звідси вічний спір, наприклад, в галузі залізничної справи, чи являють відомі витрати ремонт або відшкодування, чи слід покрити їх з поточних витрат або з основного капіталу" [93, с. 133].
В Постанові НКТП від 20.01.1932 р. визначався капітальний ремонт як "одночасна, через певні проміжки часу, заміна або ремонт всіх деталей механізму... яка проводиться лише при тривалій зупинці механізму в цілому. Витрати на капітальні ремонти здійснюються за рахунок і в межах амортизаційних відрахувань, передбачаються завчасно дефектно-кошторисними відомостями і включаються до титульних списків" [93, с. 39]. Реконструктивним визначався ремонт, при якому змінюється конструкція механізму, причому вартість ремонту відносилася на рахунок майна, аналогічно витратам на реконструкцію [93, с. 142].
В 20-тих
- Київ+380960830922