Ви є тут

Західна парадигма війни і миру останньої чверті ХХ століття

Автор: 
Романюк Світлана Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U003739
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II ЗАХІДНА ПАРАДИГМА ВІЙНИ І МИРУ В УМОВАХ ПРОТИСТОЯННЯ ДВОХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
Аналіз поглядів, що склалися до другої половини ХХ ст., на проблему війни і миру в західній соціальній філософії дозволяє говорити про необхідність дати чітке уявлення про те, яка ж суть західної парадигми війни і миру, як вона пов'язана із західною ментальністю, що з архетипового в західному соціумі вона в собі відображає. Крім того, слід з'ясувати, як змінювалися погляди на війну і мир в західному суспільстві в 1970-80-ті рр. в умовах протистояння двох соціально-політичних систем, які концепції домінували в соціально-філософському знанні.

2.1. Сутність західної парадигми війни і миру

Коли ми починаємо говорити про такий феномен як західна парадигма війни і миру, ми мимовільно опиняємося в ситуації, описаній Освальдом Шпенглером: "Кожен професійний філософ повинен без серйозної перевірки вірити в існування якогось об'єкта, що піддається, на його думку, розсудливому тлумаченню" [203, С.477]. Тому нам необхідно з'ясувати, чим же є ця західна парадигма війни і миру, в чому її сутність, які відмінні риси і особливості?
У глибинах людської природи набагато більше спільного, ніж відмінного. Але як справедливо відзначав видатний російський історик і географ Лев Гумільов: "Все людство слід розглядати як антропосферу - одну з оболонок Землі, пов'язану із буттям виду Homo sapiens. Людство, залишаючись в межах цього виду, володіє чудовою властивістю - воно мозаїчне, тобто складається з представників різних народів, говорячи по-сучасному, етносів... Живучи у своєму ландшафті, члени етносу можуть пристосуватися до нього, тільки змінюючи свою поведінку, засвоюючи якісь специфічні правила поведінки - стереотипи. Засвоєні стереотипи (історична традиція) складають основну відмінність членів одного етносу від іншого" [49, С.9]. Тому яскраві факти західної інаковості дозволяють, на наш погляд, говорити про специфіку західної душі і аналізувати цю специфіку. Даний підхід має достатнє обґрунтування в соціальній філософії і філософії історії. Найчіткіше це відображено у спадщині М. Данилевського, О. Шпенглера, М. Вебера, Е. Дюркгейма, П. Сорокіна, А. Тойнбі, А. Вебера, А. Кребера, Ф. Бегбі, К. Куїнглі, К. Даусона, С. Айзенштадта, Ф. Броделя, У. Макніла, Е. Фромма, А. Боземена, І. Валлерстайна, Ф. Фернандез-Арместо, Л. Гарца, С. Грофа, Е. Ласло, М. Мелко, П. Рассела, С. Хантінгтона та інших дослідників [53, 203, 160, 169, 190, 223, 237-239, 258, 260, 261, 270, 274, 300, 321, 322, 337, 339, 363, 407, 412, 413 та ін.].
Відомий російський слов'янофіл Микола Якович Данилевський (1822-1885) у книзі "Росія і Європа" (1868) детально розвиває теорію "культурно-історичних типів" людства [53, С.91-113]. Підставами для віднесення культури того або іншого народу до певного культурно-історичного типу є, по-перше, приналежність до єдиної мовної групи і, по-друге, наявність особливого духовного складу (у термінології М. Данилевського "морфологічного начала"), що відрізняє народ даного типу від усіх інших. Є і ще один момент, без якого культурно-історичний тип скластися не може, це наявність політичної незалежності. Проте існувати як особливий тип народи можуть і після того, як вони позбавляються своєї політичної незалежності. У цьому значенні політична незалежність не є обов'язковим критерієм для виділення культури народу в особливий історичний тип. Існування особливого культурно-історичного типу не означає, за М. Данилевським, що культура одного історичного типу не містить у собі елементів інших культур. Культура не існує без народу, що створює її. Тому великим різноманіттям відрізняється культура тих народів, де багатонаціональний склад. Це, проте, не суперечить думці М. Данилевського про замкнутий характер культур. Елементи чужої культури можуть співіснувати разом з пануючим типом культури на поверхні, не проникаючи в глиб організму останньої. Розташовані в хронологічному порядку культурно-історичні типи або самобутні цивілізації, за М. Данилевським, такі: 1) єгипетська, 2) китайська, 3) ассирійсько-вавилоно-фінікійська, халдейська, або давньосемітична, 4) індійська, 5) іранська, 6) єврейська, 7) грецька, 8) римська, 9) ново-семітична, або аравійська, і 10) германо-романська, або європейська. На думку М. Данилевського, прийшов час для розвитку слов'янської раси в самобутній культурно-історичний тип. Крім перерахованих типів культур, він особливо виділяє два американські типи: мексиканський і перуанський. Обидва вони, за словами автора, загинули, перш ніж встигли створити самостійну культуру. Проте їх загибель наступила не в результаті внутрішніх причин, а внаслідок чужоземного завоювання. Творці перерахованих культур зараховуються М. Данилевським до числа прогресивних народів, оскільки вони виявилися здатними виконати ту історичну місію, яка була не під силу іншим народам. Культурно-історичні типи поділяються М. Данилевським на позитивно-діяльні і негативні. Перші створюють культуру і тим самим роблять внесок у розвиток історії. Другі, навпаки, виконують суто руйнівну роль в історії. Вони допомагають "випустити дух цивілізаціям, що борються із смертю, і рознісши їх залишки, ховаються в колишню нікчемність" [53, С.89]. До них М. Данилевський відносив гунів, монголів, турків тощо. Разом з історичними народами М. Данилевський говорить про "неісторичні" народи, маючи на увазі фінів, ненців і цілий ряд інших. Цим народам, за М. Данилевським, не властива "ні позитивна, ні негативна історична роль. Вони складають лише етнографічний матеріал, тобто ніби неорганічна речовина, що входить до складу історичних організмів культурно-історичних типів" [53, С.89]. М. Данилевський стверджує, що культурно-історичні типи відповідають великим лінгвістично-етнографічним сімействам. Як ті, так й інші володіють своєю специфічною, властивою лише кожному з них індивідуальністю і тому не можуть розглядатися як послідовні етапи на шляхах всесвітньо-історичного розвитку людського суспільства. Правомірність подібних аналогі