Ви є тут

Правонаступництво України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР

Автор: 
Мельник Андрій Ярославович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U003932
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ
ЩОДО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

2.1. Зміст інституту правонаступництва держав у його співвідношенні з принципами міжнародного договірного права

Одне з важливих завдань у контексті визначення юридичного змісту міжнародно-правового інституту правонаступництва полягає у з'ясуванні природи і специфіки існуючих взаємозв'язків та співвідношення цього інституту з нормами та принципами міжнародного договірного права.
Так, ще напередодні офіційної кодифікації обох згаданих ділянок міжнародного права М.Джоунс наголошував на доцільності розглядати проблему правонаступництва стосовно міжнародних договорів як таку, що "підпадає під сферу дії права договорів". Такий підхід, на його думку, дозволив би уникнути класичної дилеми про необхідність робити вибір між загальними теоріями правонаступництва держав - універсального континуїтету і tabula rasa. На думку М.Джоунса, "як свідчить аналіз практики держав, складнощі є значно більшими, коли має місце надто жорстка прив'язка до доктрини правонаступництва, і коли недостатньо уваги приділяється цьому питанню з точки зору права договорів". Відтак, він доходить висновку, що "питання про те, чи втрачають чинність деякі договори, є проблемою не правонаступництва держав, а договірного права" [8,с.372].
Подібних поглядів дотримувався й інший англійський вчений, один із найбільш авторитетних дослідників у сфері договірного права A.МакНейр, розглядаючи правонаступництво як "питання змінених обставин, що впливає на політичний статус договірної сторони" [298]. За результатами аналізу діяльності міжнародних судових органів з питань правонаступництва професор Г.Шварценбергер наголошував на тому, що "неможливо описати правонаступництво як правовий принцип, котрий представляє собою точну абстракцію положень міжнародного звичаєвого права. У крайньому випадку, воно, - на його погляд, - є суто факультативним принципом на рівні договірного права" [299,с.179].
Окрім розгляду порушеної проблематики у доктринальних працях її важливість неодноразово підкреслювалася і Комісією міжнародного права ООН у процесі кодифікації як права міжнародних договорів, так і норм правонаступництва держав. У зв'язку з цим убачається доцільним звернутися до travaux preparatoires Віденських конвенцій 1969 та 1978 рр.
Ще у 1963 р. Комісія підтримала позицію свого Підкомітету, згідно з якою "правонаступництво стосовно договорів має розглядатися у контексті правонаступництва держав, а не у сфері права договорів" [300, с.261]. Саме цей підхід знайшов своє підтвердження і в ухваленому Комісією у 1966 р. коментарі до проекту Конвенції про міжнародні договори. У ньому зазначалося, що питання правонаступництва стосовно договорів "було б більш доречно досліджувати під пунктом порядку денного, який стосується правонаступництва держав та урядів або у контексті наслідків зникнення міжнародної правосуб'єктності держави щодо припинення дії договорів" [301,с.177].
Разом з тим, вже у 1968 році новообраний спеціальний доповідач Комісії міжнародного права Х.Уолдок висловив певні сумніви щодо існування самостійного інституту правонаступництва. На думку англійського юриста, розв'язання проблем правонаступництва стосовно договорів сьогодні треба шукати швидше у рамках права договорів, аніж якогось загального "права наступництва". Свій погляд спецдоповідач обґрунтовував, насамперед, посиланням на існуючу практику держав, міжнародних організацій і депозитаріїв, а також непевністю щодо визнання у міжнародному праві спеціального інституту правонаступництва [61,с.89].
Х.Уолдок був переконаний, що лише підхід до розгляду правонаступництва щодо договорів з точки зору договірного права дозволить вивести з практики держав бодай декілька загальних правил. У зв'язку з цим розроблюваний Проект статей про правонаступництво щодо договорів задумувався, за його словами, саме "як певне продовження проекту статей про право договорів, а не в якості розділу єдиної всеохоплюючої кодифікації кількох галузей права, застосовного до правонаступництва держав і урядів. Точна форма, яку, - на думку доповідача, - слід було надати даному Проекту - додаток чи протокол до підготовлюваної Конвенції про право міжнародних договорів, текст, що становив би частину інструментів, присвячених "правонаступництву", або повністю автономний інструмент - є справою, котра мала бути вирішена на більш пізньому етапі" [61,с.89].
Роз'яснюючи свою позицію під час представлення першої доповіді членам Комісії, Х.Уолдок, який був доповідачем при розробці Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., зауважував: "Правонаступництво держав стосовно договорів має найтісніший зв'язок із самим правом договорів і може вважатися таким, що займається певними аспектами участі у договорах, укладенні договорів та застосуванні договорів [курсив наш - А.М.]. Відтак, кодифікуючи цей предмет, необхідно мати на увазі загальні принципи права договорів" [302, с.130]. Схожа думка поділялася і Л.В.Власовою, яка наголошувала, що "у міжнародному праві існує ряд способів вираження згоди держав на участь у договорах. Один із них - правонаступництво" [198,с.35].
За словами спецдоповідача Х.Уолдока, "з практики держав було очевидно, що у багатьох випадках питання полягало у наступництві щодо права стати стороною договору [курсив наш - А.М.], а не стосовно прав і обов'язків самого договору. У будь-якому разі, незалежно від того - у силу права чи ні - мала місце участь [у договорі] поза межами способів участі, передбачених прикінцевими положеннями договору". Підсумовуючи, доповідач підкреслив, що "принципи і норми права договорів видаються більш чітким путівником для вирішення проблем правонаступництва щодо договорів, аніж будь-які загальні теорії правонаступництва" [302,с.131].
Треба зазначити, що під час обговорення Комісією міжнародного права вищезгаданої першої доповіді Х.Уолдока погляди її членів кардинально розділилися. Одні, зокрема, К.Еустатіадес (Греція) [303,