РОЗДІЛ 2
КАТЕГОРІЯ ДВОСВІТТЯ В ХУДОЖНІЙ ТВОРЧОСТІ
МИКОЛИ ГОГОЛЯ
Характеризуючи світогляд Миколи Гоголя як романтичний, фіксуючи основні етапи його становлення, необхідно звернути увагу на ще одну особливість романтичного світосприйняття - проблему двосвіття. Як відомо, і погодимося в цьому з С. Батраковою, двосвіття не було відкриттям романтиків. Але лише в романтичному мистецтві воно відчувається як невідбутна трагедія художника, який приречений вічно гнатися за ідеалом і вічно творити ілюзію [17, с.107]. Практично всі автори, які коли-небудь вивчали творчість великого майстра слова, акцентували увагу на своєрідності викладення Гоголем думок, оцінюючи її через призму подвійності (Ю. Манн, М. Бахтін, Н. Степанов). Всі твори наче поділені на дві частини: перша - панування убозтва, зла, страшенності, не-краси, друга - зовсім інша, ніби теперішня, ніби пояснює, деталізує першу, заглядаючи у неї з боку, і дія того чи іншого твору пов'язана з тією, другою частиною. Змістовне значення за нею. Вона є вирішальною, саме в ній розігруються трагедії, саме в ній постає і заявляє про себе основна тематика твору.
Ми вже вказали найголовнішу рису романтизму - різку несумісність високого ідеалу з реальною дійсністю, що визначає всю систему ідейно-образних мотивів останнього. Несумісність між ідеалом та дійсністю, між духовною свободою, що невіддільна від сутності людини і фактичною пригніченістю іі в реальності спричиняє специфічну проблему двосвіття, де світ здається романтикам в самому собі двоїстим, дійсність розколюється і роздвоюється на різні площини. Миколу Гоголя до цієї проблеми приведе розклад естетичного гуманізму (скористаємося визначенням В. Зеньковського, який вперше дає його, аналізуючи естетичну концепцію мислителя).
Отже, спробуємо окреслити період розкладу естетичного гуманізму, доповнюючи висновки автора власними спостереженнями та дослідженнями сучасних вчених.
2.1. Виміри трагічності естетичного гуманізму: суперечність естетичного та етичного начал в людині
Оповідання "Невський проспект", як зазначав В. Зеньковський, є визначальним у творчості письменника, символізуючи новий етап світосприйняття мислителя. Красуню, що так вразила Піскарьова вже "торкнулося згубне дихання розпусти" [68, с.430] , яке ще не відбилося на її дивовижній красі, але коли Піскарьов наблизився до предмету свого обожнення, зрозумів хто вона - він утік від неї. Божественні риси, якими захопився художник: сліпучої білизни чоло, агатове волосся, вуста, замкнені роєм чарівливих "мрій, всім тим, що залишається від споминів про дитинство, що надає мріяння і тихе натхнення при світній лампаді, все, що відобразилося на її гармонійних вустах раптово вмирає, бо її кімната - притулок, де людина блюзнірно придушила і посміялася над усім чистим і святим, що прикрашає життя, де жінка, ця красуня світу, взірець творіння, обернулася на якусь дивну, двозначну істоту, де вона разом з чистотою душі позбавилася всього жіночого і огидливо привласнила звички і нахабність чоловіка, і вже не була тією слабкою, тією прекрасною, відмітною від нас істотою" [64, с.437]. Освідчення Піскарьова, пропозиція зажити чесним життям зустріли презирство та глузування з боку красуні. Бідний художник не зміг терпіти "розбрат мрії з дійсністю" (слова, які зустрічалися у "Ганці"), "яка відразлива дійсність - коли вона проти мрії" [64, с.443], - такими рядками Гоголь передає страждання Піскарьова.
Ще більш яскраву та глибоку суперечність естетичного гуманізму знаходимо у "Тарасі Бульбі". Речником розбрату краси і добра є Андрій. Коли Ганц Кюхельгертен, захоплений мріями про красу давньої Еллади, кидає кохану дівчину, усіх близьких, то у нього ще немає й тіні зречення від них. Образ Ганца являє лише могутню силу естетичних переживань, які здатні повернути в інший бік всі сили душі, то вже у "Ночі перед Різдвом" лунають слова Вакули, випереджаючи те, що скаже Гоголь потому вустами Андрія, як зазначає В. Зеньковський. Виняткової сили та ідейної значущості досягає зречення Андрія від батьківщини, віри, всіх близьких заради красуні-полячки: "Вітчизна є те, чого шукає душа наша, що миліше за все. Вітчизна моя - ти! Ось моя батьківщина! І понесу я вітчизну цю в серці моїм, понесу її, допоки стане мого віку, і подивлюся, нехай хто-небудь із козаків вирве її звідти! І все, що маю, продам, віддам, знищу за таку вітчизну" [77, с.286]. Це і є естетичний аморалізм, як його називає В. Зеньковський, бо всі моральні категорії відпадають.
М. Гоголь у даному випадку знову-таки виступає як романтик. Бо саме романтики, на противагу Канту, зняли з естетичного відбиток ілюзорності, пише П. Гайденко, і не тільки оголосили його рівноправним, поряд з моральним світом, але й відразу ж виявили його переваги над сферою етичного . Коли Шіллер висунув ідею "прекрасної душі", він ще не знав, що невдовзі почне боротися саме з нею. У статті "Про необхідні межі вживання художніх форм" Шіллер пише: "Зловживання прекрасним та прагнення уяви захопити також і законодавчу владу там, де воно має тільки виконавчу, спричинило так багато шкоди як у житті, так і в науці, що буде далеко не зайвим точно зазначити межі використання художніх форм" [117, с.359]. За слушним зауваженням П. Гайденко, небезпечність прийшла від тієї самої краси, яка, на думку Шіллера, мала подолати всі труднощі, що виникли при самій спробі морального виховання читаючої публіки [43, с.110].
Естетична природа цього зваблення, констатує В. Зеньковський, так само не заважала аморалізму Чичикова, як не заважала аморалізму Андрія в його безмежному захопленні красунею-полячкою; духовне ж перетворення Чичикова було задумане Гоголем як подолання його спокуси багатством в ім'я вже морального, але все ж естетично милого ідеалу чистого життя. Інакше кажучи, основна теза естетичної антропології виявилася діючою і тут [98, с.56]. Природний аморалізм сучасної людини, за Гоголем, пов'язаний з тим, що в людині домінує естети