РОЗДІЛ 2
Розвиток форм господарського використання землі
2.1. Організаційно-господарські форми землеволодіння та землекористування
Суттєвою характеристикою тієї чи іншої форми власності на землю є відносини щодо її господарського використання. Як показує світовий досвід, виникнення і розвиток організаційно-економічних форм використання землі відбуваються природно, на основі історичних традицій з урахуванням психології і економічних інтересів власників землі та їхніх матеріально-технічних та фінансових можливостей. Це забезпечує формування багатоукладної структури сільськогосподарського виробництва як умови для дії ринкового механізму з метою найбільш ефективного використання землі та інших засобів виробництва. У країнах Центральної та Східної Європи в процесі аграрних реформ засновуються акціонерні товариства, індивідуальні фермерські господарства, кооперативи, селянські господарства населення тощо. Так, у Східній Німеччині підсобні господарства використовували в середині 90-х років менше 20% сільськогосподарських угідь, кооперативи - майже 40%, товариства з обмеженою відповідальністю - до 25%. У Чехії селянські господарства мають у своєму розпорядженні менше 20% угідь, сільськогосподарські кооперативи - близько 50%, господарські товариства - майже 17% [47].
Незалежні товаровиробники, які свої економічні відносини будують на принципах економічної конкуренції, заінтересовані у високопродуктивній праці заради отримання прибутку. Це насамперед налагоджує виробництво продукції і послуг, необхідних для кожного споживача і суспільства в цілому. Ще А.Сміт зазначив, що економічно незалежні товаровиробники, переслідуючи власні інтереси, часто активніше служать суспільству, ніж тоді, коли свідомо прагнуть служити йому. В Україні основними організаційними формами використання землі повинні бути орендні фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, агропромислові фірми та об'єднання, господарства населення.
Форми господарювання класифікуються за такими критеріями:
формами власності - державні, комунальні, приватні;
рівнем економічної та юридичної відповідальності - господарство з повною та неповною відповідальністю;
характером залучення матеріально-грошових ресурсів - господарства закритого та відкритого типу;
розміром - великі, середні, дрібні господарства.
Вибір організаційно-господарських форм підприємств значною мірою залежить від регіональних, природних, економічних, демографічних та інших умов [55].
Реформування сільського господарства на основі створення нових форм господарювання це процес, який має відповідати загальним вимогам що реалізуються шляхом дотримання чинного законодавства, економічного обґрунтування доцільності реорганізації діючого підприємства та створення як альтернативи нового аграрного формування. Відповідно, в умовах перехідної економіки актуальним залишається постійне відстеження процесів розвитку ринкових форм господарювання, напрямків та ефективності їх діяльності, організаційно-правового забезпечення тощо.
Упродовж тривалого періоду сільськогосподарське виробництво України ґрунтувалося на двох формах господарювання, які різнилися між собою як за відносинами власності на засоби виробництва, землю, вироблену продукцію, так і за системою організації праці. В основі першої форми господарювання - суспільна праця й суспільна власність на засоби виробництва і виготовлену продукцію (колгоспи, міжгосподарські та інші державні й кооперативні підприємства). До 90-х років в їх користуванні було майже 94% сільськогосподарських угідь України, які перебували у власності держави. Друга форма господарювання ґрунтувалася на індивідуальній або сімейній праці, особистій власності на засоби виробництва, майно і продукцію, а земля перебувала в їхньому постійному користуванні. Ця форма включає особисті підсобні господарства населення, присадибні, дачні, садові та городні ділянки. Як показує багаторічний досвід, значно ефективніше землі використовуються саме підсобними господарствами.
На основі сформованих видів власності на землю в сільському господарстві України створюються такі види підприємницької діяльності: приватне фермерське господарство; партнерство; приватно-орендне; акціонерне; кооперативне; державне.
Правовою базою для формування наведених підприємницьких структур слугують закони України "Про власність" [56], "Про підприємництво" [57], "Про підприємство в Україні" [58], "Про селянське (фермерське) господарство" з наступними доповненнями [59], "Про господарські товариства" [60], які регулюють відносини у підприємницькій діяльності.
За останній час відбулися кількісні зміни у формах господарювання. Так, 1991 р. основною формою господарювання були колгоспи (62,4%) та державні підприємства (23,6%), у 1995 р. набувають розвитку колективні сільськогосподарські підприємства (65,7%), акціонерні товариства (1,9%), фермерські (1,8%) господарства (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Структура підприємств станом на 01.01.1991 р., % [7]:
а - колгоспи; б - державні сільськогосподарські підприємства; в - інші землевласники і землекористувачі; г - громадяни, яким надано землі у власність і користування; д - сільськогосподарські кооперативи
У 2002 р значно зросла (рис. 2.2) кількість сільськогосподарських кооперативів (на 13,5%), товариств (на 39,9%), приватних (приватно-орендних) підприємств (на 20,5%).
Рис. 2.2. Структура підприємств станом на 01.01.2002 р., % [47]:
а - приватні (приватно-орендні) підприємства - 3638 (20,5%); б - ТзОВ - 7093 (39,9%); в - акціонерні товариства - 799 (4,5%); г -сільськогосподарські кооперативи - 2403 (13,5%); д - фермерські господарства - 41599 (13,9%); е - інші суб'єкти господарювання - 1374 (7,7%)
Такий процес реструктуризації сільськогосподарських підприємств і створення господарських формувань зу