Ви є тут

"Новий реалізм" як явище американського постмодернізму (Історико-естетичний аналіз).

Автор: 
Павленко Наталія Олександрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U004730
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2.1. Становлення та розвиток національного малярства США
Американський живопис в цілому представляє собою явище досить самостійне, з
власними витоками, особливостями становлення та розвитку. Аналіз його історії
виявляв складний, нерідко суперечливий, процес синтезування різних духовних
складових, що розгортався разом з перетворенням колоністів-переселенців на
американців, тобто формуючи конститутивні властивості майбутньої художньої
культури Сполучених Штатів.
Американський шлях живопису суттєво відрізняється від європейського. Його
характерні риси, в першу чергу, випливають з ментальних установок американців.
Свого часу вже згадуваний нами А. де Токвіль дав їх влучний опис, що і сьогодні
зберіг свою актуальність: “Звичка американців лише в собі шукати обґрунтування
своїх суджень призводить до вироблення у них і інших розумових звичаїв.
Бачивши, що їм щастить без чужої допомоги впоратися з усіма невеликими
труднощами практичного життя, вони з легкістю роблять висновок, що все на світі
можна пояснити і що їхній розум здатний усе пізнати. Тому вони радо заперечують
усе, чого не можуть зрозуміти: це зумовлює їхню недовіру до всього
надзвичайного та майже непереборну відразу до надприродного. Оскільки вони
звикли довіряти лише власним очам, вони полюбляють якнайвиразніше бачити
предмет своєї уваги; отже, вони, наскільки це можливо, намагаються очистити
його від оболонки, відсувають у бік усе, що заважає до нього наблизитись, і
забирають геть усе, що ховає його від зору, щоб розглянути і збагнути і при
денному світлі. Такий умонастрій невдовзі призвичаює їх нехтувати формами, що
їх вони починають вважати непотрібними та надокучливими запонами, які ховають
від них істину ” [151;с.374].
Вагомий вплив на формування основ американського живопису мали також місцеві
соціально – політичні умови. За проникливим А. де Токвілем, суспільний устрій
та демократичні інститути зумовили виникнення в усіх наслідувальних мистецтвах
цілком визначених тенденцій, що “зумовлюють поворот мистецтва від зображення
душі до зображення тіла; втілення почуттів та ідей вони підмінюють відтворенням
рухів і вражень; нарешті, на місце ідеалу вони ставлять реальність”
[151;с.374]. Саме останнє зауваження про вміння американців зосереджуватися на
реальному є найбільш суттєвим, оскільки завдяки цій загальній властивості
живопису США вдалося віднайти оригінальну мову зображення, позбувшись
образливого клейма “провінційного”, “вторинного”. Вона забезпечує ту виразність
американського малярства, що робить його впізнаваним серед європейських та
інших аналогів. При цьому загальновідома “американська прямота” в жодному разі
не спрощує художньо – смислової навантаженості робіт.
Звичайно, властивості національного живопису визначаються також історичними
чинниками. Якщо джерелом духовного живлення європейці мали велику багатовікову
спадщину, власні сильні та впливові школи живопису, то серед американців
художники-професіонали зўявилися досить пізно. Розвиток живопису був тісно
пов’язаний з покладеними на нього функціями: у Сполучених Штатах будь-який
мистецький твір мусив, передусім, мати практичне значення, в той час як в
європейській культурній традиції витвір мистецтва був і лишається самоцінним.
Іншою відмінністю американського живопису є тривале домінування в ньому
релігійних ідеалів та смаків пуританського характеру, що стримували стихію
рефлексії і гальмували розвиток адекватних засобів її вираження.
В історії раннього американського живопису XVIII – ХІХ ст. можна з деякою
часткою умовності виділити три періоди. Перший період – колоніальний. Він
позначений появою низки самобутніх творів, чий аналіз розкриває специфічність
джерел майбутнього мистецтва США. Другий період співпадає з добою
американського Просвітництва і має характерною ознакою зародження професійного
мистецтва. В цей час було відкрито Пенсільванську академію, що стала на довгі
роки центральним осередком художнього життя молодої держави. Останній період –
1820-1875 рр. позначений певним спадом у розвитку живопису, на відміну від
архітектури, скульптури, графіки. Однак на той час вже була створена власна
живописна традиція, що остаточно закріпила його відмінність від європейської
моделі художнього вираження.
Джерелом ідеалів та принципів, що продовжують вважатися традиційно
американськими, була, безперечно, пуританська ідеологія Нової Англії. Згідно ж
з уявленнями пуритан, мистецтво розумілося як справа легковажна й навіть така,
що суперечить нормам моралі. Тому живопис, як і художня творчість в цілому, мав
виправдовувати своє існування, виконуючи, передусім, функцію релігійного
виховання, а, відтак, – й розповсюдження богословських ідей. Скутість
пуританськими догмами, звісно, заважала його вільному розвитку, пошуку нових
засобів виразності у створенні образів новоанглійського буття. Та навіть за
жорстких обмежень американський живопис продовжував формувати риси власної
самобутності.
Природно, що перші живописні зразки зўявились в найбільш процвітаючих колоніях:
Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Массачусетсі та Пенсільванії, міста ж Нью-Йорк, Бостон і
Філадельфія стали центрами культурного життя Нового Світу. Початковий період
розвитку американського живопису (1660-1783 рр.) увійшов в історію як період
“лімнерів”, мандруючих художників – портретистів, котрі відносили себе радше до
ремісників, ніж до митців. Їх естетичні смаки були позначені впливом Старого
Світу, передусім, художньою традицією англійського портрету часів Тюдорів.
Розвиток живопису американських колоній був також позначений впливом
голландської школи з її прозаїчним поглядом на житт