Вы здесь

Формування бізнесового клімату як фактору управління економікою регіону (на матеріалах Закарпатської області)

Автор: 
Гапак Наталія Мирославівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U004822
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ БІЗНЕСОВОГО КЛІМАТУ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ФАКТОРІВ ЙОГО ФОРМУВАННЯ
2.1. Характеристика політико-правових факторів формування бізнесового клімату
на сучасному етапі
Характеристика політико-правових факторів бізнесового клімату передбачає огляд
законодавчої бази стосовно даної проблематики та політичної ситуації в країні.
Група правових факторів займає суттєве місце у формуванні сприятливого
бізнесового клімату країни. Це підтверджується різними економічними
дослідженнями та опитуваннями підприємців. Зокрема, німецька консультативна
група з економіки при Уряді України, до складу якої входять представники ряду
наукових закладів Німеччини (в тому числі, Німецького інституту економічних
досліджень, Інституту Східної Європи), в 1997 році в Києві провела опитування
представників 20 іноземних компаній, що інвестували в Україні 540 млн. дол.
Отримані результати було порівняно з відповідними дослідженнями 1996 року по
470 німецьких компаніях щодо їх досвіду інвестування в країнах Центральної і
Східної Європи [212,с.13]. У даному дослідженні було встановлено, що 75%
опитуваних найбільшою перешкодою для інвестицій вважають правову невизначеність
та транспортну інфраструктуру, і також недотримання зобов’язань з боку держави.
Тобто, деталі правових аспектів бізнесового клімату є переважно несуттєвими,
оскільки головним фактором виступають правові гарантії стабільних правил гри.
Аналіз українського законодавства свідчить про протилежне – нестабільність
законодавчого забезпечення підприємницької діяльності.
Власна економіко-правова база України стосовно регулювання і юридичного захисту
іноземних інвестицій фактично стала формуватися з прийняттям Верховною Радою 16
липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та проголошення
Акта незалежності України 24 серпня 1991 року. Одними з перших законодавчих
актів у цьому напрямку були Закони України “Про захист іноземних інвестицій на
Україні” від 10.09.91 та “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91. При цьому,
по-перше, ставилося за мету почати формування власного правового поля в
інвестиційному підприємництві, продекларувати юридичні державні гарантії
захисту інвесторів (з метою забезпечення сприятливого та стабільного
інвестиційного режиму), по-друге, законодавчо врегулювати правові відносини,
які виникали б між суб’єктами підприємницької діяльності, з одного боку, і між
ними й державою, з другого. Тут гарантувалися неревізування іноземних
інвестицій (крім випадків стихійних лих та інших надзвичайних обставин – при
цьому сплачується ефективна й адекватна компенсація), можливість перерахування
прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах, за кордон. Податки,
згідно Закону “Про інвестиційну діяльність” 1991 року, сплачувалися на підставі
законів України. Але для активного залучення насамперед іноземних інвестицій
необхідно було спочатку створити сприятливі загальні засади підприємництва,
визначитися в його організаційно-правових формах, урегулювати належним чином
відносини власності. Утворена ніша була заповнена пакетом Законів України,
прийнятих того ж 1991 року: “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про
господарські товариства”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” та інші
законодавчі документи. В цей період в Україні почали відбуватися активні
процеси інтеграції у світове співтовариство, налагодження відносин з іншими
державами, з міжнародними економічними та фінансовими організаціями. Також
постає на порядок денний питання про необхідність формування сприятливого
інвестиційного клімату, створення надійної системи заохочення та державного
захисту іноземних інвестицій. Це й зумовило підготовку і прийняття 13 березня
1992 року Закону “Про іноземні інвестиції”, який проіснував у правовому
просторі трохи більше року (його дія була припинена згідно Декрету Кабінету
Міністрів від 20 травня 1993 року). Дія даного закону поширювалася на
підприємства, в яких частка іноземного інвестора становить не менше 20%
оголошеного статутного капіталу або не менше 100 тис. дол. США [61]. Тут також
встановлювалася норма незмінності умов захисту іноземних інвестицій протягом 10
років, у разі якщо спеціальне законодавство України в майбутньому змінюватиме
їх, і вони були здійснені на момент дії умов даного закону. Закон зазначав дію
національного режиму оподаткування для підприємств з іноземними інвестиціями,
але звільняв їх від сплати можливих введених нових податків, які були відсутні
на момент прийняття цього закону, на строк, передбачений законом для
новостворених підприємств з іноземними інвестиціями. При цьому підприємства з
іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільнялися від сплати
податків на доходи протягом 5 років з моменту оголошення наявності першого
прибутку (підприємства оптово-роздрібної торгівлі – протягом трьох років,
посередницької діяльності – протягом двох років), а в подальшому сплачували
зазначені податки в розмірі 50% від ставок, встановлених законами України (для
підприємств оптово-роздрібної торгівлі та посередницької діяльності – 70% від
ставок). Підприємства, капітал яких повністю належить іноземному інвестору,
мали можливість зменшувати суми доходу, що підлягає оподаткуванню, на величину
фактично здійснених інвестицій, підприємства з іноземними інвестиціями – на
величину коштів, що реінвестуються на території України [61]. Товари і послуги
власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями за участю
українського капіталу звільняються від сплати ПДВ на 5 років з моменту
реєстрації підприємства.
20 травня 1993 року був прийнятий урядовий Декрет “Про реж