РОЗДІЛ 2
Матеріали та методи дослідження. Статистична обробка
отриманих даних
2.1. Матеріали дослідження
Робота проводилася на кафедрі неврології і рефлексотерапії Київської медичної
академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Дослідження проводили у 127
хворих з ПАГ та у 45 клінічно здорових осіб. Серед пацієнтів з ПАГ було 109
(86%) жінок і 18 (14%) чоловіків молодого та середнього віку.
Фізичною працею займалися 37 (29,2%) осіб, розумовою працею – 90 (70,8%). В
контрольній групі розподіл за цим критерієм був ідентичним групі обстежених.
На основі даних клініко-неврологічних, нейрофізіологічних та психофізіологічних
досліджень, а також застосування різної лікувальної тактики, всі пацієнти з ГС
були розподілені на дві групи.
Перша група – 65 пацієнтів з ГС, яким проводили традиційну медикаментозну
терапію (42 – віком 20–44 роки, 23 – 45–59 років). Друга група – 62 пацієнти з
ГС, у комплексному лікуванні яких використовували методи рефлексотерапії (40 –
віком 20–44 роки, 22 – 45–59 років).
Розподіл хворих на групи за віком, згідно класифікації ВООЗ (1962), та статтю
наведено в табл. 2.1.1.
Всі хворі з ГС були направлені до неврологічного відділення з приводу
виявленого під час диспансерного нагляду низького рівня АТ.
За даними літератури, були обрані критерії віднесення до групи пацієнтів з ПАГ
[79, 80, 120]:
1) тривала (протягом кількох років) АГ (АТ нижче 105–100 та 65–70 мм рт. ст.);
2) дані, що свідчать про наявність в минулому ангіогіпотензивних кризів;
3) хронічний характер АГ (починаючи з віку 12–15 років);
4) відсутність клінічних явних соматичних і неврологічних захворювань,
черепно-мозкової травми, неврозів.
Таблиця 2.2.1
Розподіл пацієнтів з гіпотонічними станами по клінічним групам за
віком та статтю
Група
Кількість хворих
Вік, роки
20–44
45–59
І
65
36
20
ІІ
62
34
18
Примітка: Ч – чоловіки, Ж – жінки.
До групи досліджуваних пацієнтів з ПАГ не входили ті, у кого були соматичні
захворювання (виразкова хвороба шлунка, дванадцятипалої кишки, патологія серця,
печінки, підшлункової залози, ендокринної сфери), а також з наслідками
черепно-мозкової травми, енцефалопатією.
На час обстеження середній рівень АТ у пацієнтів з ПАГ молодого віку (20–44
роки) І та ІІ групи становив 99,2 ± 0,6 і 68,6 ± 0,5 мм рт. ст., середнього
віку (45–59 років) 104,2 ± 0,3 мм рт. ст.
Особливу увагу в роботі приділялося психофізіологічним характеристикам. Також
для виявлення у хворих з ГС основного синдрому – СВД, оцінки вихідного
вегетативного тонусу застосовували методику математичного аналізу ВРС.
Результати досліджень піддавали системному аналізу.
2.2. Клініко-неврологічний рівень дослідження
Клініко-неврологічне дослідження мало комплексний характер. Глибоко вивчали
анамнез захворювання та життя, скарги хворого, проводили загальносоматичне
клінічне обстеження органів та систем. АТ вимірювали за методом Н.С. Короткова.
Під час дослідження неврологічного статусу вивчали функцію черепно-мозкових
нервів, рухової, чутливої, координаційної, вегетативної систем.
Для верифікації СВД застосовували комплексні опитувальники Російського центру
вегетативної патології – РЦВП [15].
Перший варіант опитувальника заповнював пацієнт (додаток А), другий – лікар
(додаток Б), приклади додатків наведені у розділі 3, підрозділі 3.1.3.
2.3. Характеристика параклінічних методів дослідження
Застосування ЕЕГ, РЕГ, ЕхоЕГ, метод математичного аналізу ВРС,
електропунктурної діагностики методом Накатані до та після лікування у хворих з
ГС, дозволило об’єктивізувати та порівняти в динаміці показники біоелектричної
активності мозку, його кровозабезпечення та ліквородинаміку, стан ВНС.
2.3.1. Метод електроенцефалографії
ЕЕГ – один з основних методів дослідження функціювання ЦНС, що грунтується на
реєстрації його електричних потенціалів. ЕЕГ – складний коливальний електричний
процес, для реєстрації якого електроди слід розташовувати на мозку чи на
поверхні скальпа. Він є результатом електричної сумації і фільтрації
елементарних процесів, що відбуваються в нейронах головного мозку [41,44].
Основними критеріями ЕЕГ, які застосовують для оцінки ФС головного мозку, є
частотно-амплітудні характеристики.
Частота визначається кількістю коливань в секунду. Її зниження свідчить про
зниження ФС мозку. Навпаки, підвищення частоти домінуючого ритму та зрушення
частотних характеристик у праву частину спектра з порушенням регулярності –
зниженням їх ритму визначається як стан підвищеної збудженості [182].
Амплітуда – розмах коливань електричного потенціалу на ЕЕГ, яка відображає
синхронну діяльність нервових елементів, які беруть участь в генерації
біопотенціалів. Підвищення амплітуди будь якого ритму визначається як посилення
місцевої синхронізації і розцінюється як показник зниження рівня ФС мозку
[34].
Ритм на ЕЕГ – це певний тип електричної активності мозку, який відповідає
певному стану мозку і пов’язаний з певними церебральними механізмами.
Виділяють такі ритмічні складові – основні фізіологічні ритми ЕЕГ:
1) альфа-ритм (частота 8–13 Гц, амплітуда до 100 мкВ);
2) бета-ритм (частота 14–40 Гц, амплітуда до 15 мкВ);
3) тета-ритм (частота 4–6 Гц, амплітуда вище 40 мкВ);
4) дельта-ритм (частота 0,5–3 Гц, амплітуда вище 40 мкВ).
В більшості випадків (85–90%) у здорових дорослих з закритими очима у стані
спокою на ЕЕГ реєструється домінуючий альфа-ритм з максимальною амплітудою в
потиличній ділянці, що знижується в напрямку лобних ділянок. За даними
літератури [174], для жінок характерні більш висо