РОЗДІЛ 2
ОБўЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об’єкти дослідження
На протязі 2000-2003 років у відділенні нейроінфекцій клінічного відділу
Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН
України обстежено 235 хворих з ураженнями нервової системи вірусної етіології,
які знаходились на стаціонарному лікуванні. З метою вирішення поставлених задач
були вивчені та проаналізовані результати їх клінічного, лабораторного,
інструментального обстеження, лікування та диспансерного спостереження.
Етіологічний діагноз встановлювався на підставі даних клінічного, лабораторного
обстеження, даних МРТ та веріфікувався:
методом ПЛР (наявність фраГУНСентів ДНК вірусу простого герпесу,
цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр у СМР);
методом ІФА: високі титри (1:20 і вище) антитіл класу IgG у СМР до названих
вірусів (табл. 2.1)
Вказані методи служили також контролем за проведенням лікування, в першу чергу,
противірусної терапії.
Під час визначення ступеня тяжкості хвороби враховували клінічні дані:
виразність і тривалість лихоманки, синдрому інтоксикації, менінгеального та
лікворно-гіпертензійного синдромів, наявність та виразність дифузійної та
вогнищевої симптоматики ураження нервової системи.
Топічні діагнози встановлювались згідно класифікації, наведеної у методичних
рекомендаціях “Герпетичний енцефаліт у дорослих (клініка, діагностика,
лікування)” (2003) [147]: менінгоенцефаліт, енцефаліт, енцефаломієліт,
розсіяний енцефаломієліт, менінгоенцефаломієлополірадікулоневрит,
менінгомієлополірадікулоневрит, енцефалополірадікулоневрит,
енцефаломієлополірадікулоневрит, арахноенцефаліт.
Критерії гострого, хронічного та рецидивуючого перебігу уражень нервової
системи герпесвірусної етіології встановлені на підставі аналізу проведених
вірусологічних, серологічних досліджень в сукупності з особливостями клінічного
перебігу хвороби та даними МРТ за класифікацією А.О. Руденко та співавт., 2002
[154 ]: гострий перебіг, підгострий та хронічний перебіг, рецидивуючий
перебіг.
Схема базисної терапії для всіх хворих включала застосування зовіраксу
(ацикловіру) чи цимевену (ганцикловіру) в залежності від виду збудника.
Зовіракс вводили довенно, крапельно по 20-30 мг/кг маси тіла протягом 10-14
днів. Цимевен вводили із розрахунку 10 мг/кг маси тіла 10-14 днів, його
застосовували при недостатній ефективності зовіраксу. Обов’язково призначалась
імунозамісна та інтерферонозамісна терапія. З імунозамісних препаратів
використовувались імуноглобуліни: нормальний імуноглобулін людини (з огляду на
присутність у ньому нативних антитіл проти герпесвірусів), частина хворих
отримала імуноглобулін людини з підвищеним вмістом антитіл проти
цитомегаловірусу та вірусу Епштейна-Барр та специфічні імуноглобуліни –
Цитотект, Сандоглобулін. Призначали препарати інтерферонів та їх індуктори –
Лаферон, Роферон А, Реальдирон, Циклоферон, Аміксин та інші. Хворі також
отримували судинні препарати, вітаміни, антиоксиданти, десенсибілізуючі та
дегідратуючі засоби.
2.2. Методи дослідження
Клінічне обстеження хворих проводилось щоденно, при цьому контролювали стан
свідомості, пульс, температуру тіла, артеріальний тиск, та визначали основні
клінічні та неврологічні симптоми.
Неврологічний статус оцінювали:
Збереженням та повнотою свідомості, орієнтацією у просторі та часі, наявність
мнестичних порушень, розладів поведінки;
менінгеальними симптомами (менінгеальна поза, ригідність м'язів потилиці,
симптом Керніга, Брудзинського) ;
дослідженням функції черепних нервів;
наявністю патологічних рефлексів (Бабінського, Россолімо, Чадока, Оппенгейма,
Штрюмпеля, Бєхтєрєва, захисні рефлекси, клонуси, синкінезії тощо);
іншою неврологічною симптоматикою (симптоми натягу Нері, Лассега, Вассермана,
поза Ромберга, координаторні проби та ін.)
3 діагностичною та лікувальною метою усім хворим за їх згодою після місцевого
знеболювання 2% розчином новокаїну проводили спинномозкову пункцію на рівні
L3-L4. Контрольну пункцію робили на 10-12 день лікування. Отриману при
спинномозковій пункції СМР досліджували за загальновживаними методиками.
Загальне лабораторне обстеження включало загальний аналіз крові, загальний
аналіз сечі. Біохімічним дослідженнями визначали загальний білок та його
фракції (альбуміни і глобуліни), протромбіновий індекс, сечовину, креатинін,
залишковий азот, фібриноген, фібрінолітичну активність, С-реактивний білок,
білірубін, трансамінази, осадові проби.
Верифікація діагнозу здійснювалась мікробіологічними, серологічними,
імунологічними, молекулярно-біологічними методами. Дослідження проводились в
клініко-діагностичній лабораторії ІЕІБ (зав. лабораторією Заслужений лікар
України Василенко Л.Г.) і в лабораторії Українського лікувально-діагностичного
центру. З метою етіологічної діагностики захворювання застосовували метод
імуноферментного аналізу [231] (для визначення антитіл класів IgG та IgM до
вірусів простого герпесу, цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр у сироватці
крові та СМР) і метод полімеразної ланцюгової реакції, запропонований Мюллісом
(1983) [159], за допомогою якого визначали наявність фраГУНСентів ДНК
герпесвірусів у сироватці крові та СМР.
Для дослідження загального імунного статусу кров набиралась із ліктьової вени
до початку лікування та після закінчення курсу лікування. Визначались загальна
кількість та субпопуляції лімфоцитів, їх функціональна активність, показники
неспецифічного імунітету та рівень клітинних і гуморальних аутоімунних реакцій
[216]. Виконували цитохімічне визначення внутріклітинної ферментативної
активності нейтрофілів і моноцитів
- Київ+380960830922