Вы здесь

Еколого-містобудівне обґрунтування сталого розвитку урбанізованих територій України.

Автор: 
Устінова Ірина Ігорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U002237
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НАПРЯМКИ ТА ГРАНИЦІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УРБАНІЗОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ
2.1. Демографічна стабільність як умова сталого розвитку
У регіональному плануванні прийняття проектного рішення завжди базується на
демографічній гіпотезі [35,138,139,142]. Дотепер при демографічних розрахунках
виходять з того, що визначальними для відтворення населення та його міграційної
спроможності є соціально-економічні процеси [35,41,142,158]. Однак в умовах
погіршення якості середовища визначальними стають екологічні процеси, що
зумовлені дією розглянутої закономірності саморегуляції [18,62,121,145,211].
Це положення визнане сучасною демографічною теорією, відповідно до якої
демографічний розвиток стає результатом змін внутрішніх факторів (відтворення
та статево-вікової структури населення) та зовнішніх умов (соціальних,
економічних, екологічних) [128, с.51]. Екологічний вплив, вплив якості
середовища на демографічний розвиток, підтверджується даними узагальненої
оцінки ООН [128, с.82] і статистичними даними розвитку України в рамках
колишнього СРСР. Дані показують, що за відносно невеликий історичний проміжок
часу індустріалізації та урбанізації країни (в екологічному аспекті це
відповідає швидкому зростанню антропогенного навантаження і вичерпанню ємності
середовища) у демографічному розвитку України відбулися значні зміни. Ці зміни
вирізнялися більш швидким демографічним переходом у порівнянні з класичними
його схемами, що спостерігаються в економічно розвинених країнах і пов’язані з
процесами урбанізації. Так, брутто-коефіцієнт відтворення населення у
розвинених країнах світу знижувався з 2,5 до 1,5 протягом більш ніж 150 років.
На Україні цей показник знизився з 2,56 до 0,99 усього за 55 років, з 1925 по
1970 рік [128, с.20,29].
Процеси саморегуляції і демографічні зміни зумовлені структурою екологічного
співтовариства, яке побудоване на принципі екологічної піраміди [121, с.174;
145, с.169]. Відповідно до цього принципу, на верхніх рівнях піраміди за
рахунок біотичного нагромадження концентруються не тільки енергія, але й
токсичні речовини, що знаходяться в незначних дозах у забруднених компонентах
природного середовища – повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування. Це робить
представників верхніх рівнів піраміди універсальним індикатором стану
середовища на конкретній території [121, с.145,165]. На верхів’ї піраміди
знаходиться людина, тому стан її популяційного здоров’я, який відбито у
демографічних процесах, відображає й стан середовища, його якість
[6,62,151,223]. Людина в буквальному значенні виступає «мірою всіх речей», що
доводить правомірність використання результатів демографічного аналізу при
екологічній оцінці стану середовища на урбанізованих територіях.
Як вже відзначалося, кожна територія має певну демографічну ємність, резерв
якої, недонаселеність території обумовлює зростання, а її вичерпання,
перенаселеність території – скорочення чисельності населення. Виділення дії
цього механізму саморегуляції чисельності та щільності населення у
демографічному розвитку областей України базувалося на аналізі зворотного
зв’язку функціональної моделі ЕМС. Зворотній зв’язок, що обмежує зростання
компонентів системи та забезпечує досягнення мети її розвитку, визначається
екологічною реакцією середовища на рівень відповідного антропогенного
навантаження (див. рис. 1.11. Б).
Для цілей дослідження аналізувалися показники демографічного розвитку України
за період з 1973 по 2003 рік (період 1,6 поколінь [61] та більш ніж
розрахунковий термін у регіональному плануванні [142]), для областей – по
1997 рік. Були визначені як «граничні» 1986 і 1993 роки, що стали початком
різних етапів екологічного розвитку ЕМС України. Відповідно до розрахунків
(наведені у підрозділі 2.2) у 1986 році чисельність населення країни досягла
рівня її демографічної ємності – це початок екологічної кризи; у 1993 році
чисельність почала скорочуватися – це початок депопуляції. Аналізувалися
показники трьох послідовних етапів: з 1973 по 1986 рік – етап демографічного
зростання в умовах запасу ємності, з 1986 по 1993 рік – етап зростання в умовах
вичерпання ємності, після 1993 року – етап депопуляції. Необхідно було виявити
дію механізму екосистемної саморегуляції в процесах розвитку ЕМС та параметри
демографічних показників, що визначають якісний стан середовища та умови
сталого розвитку містобудівного об’єкту. Для цього на основі графіків
аналізувався вплив демографічного потенціалу областей, що визначає рівень
антропогенного навантаження та інтенсивність освоєння території, на параметри
їх демографічного розвитку. По різниці позначок, що відповідають початку та
кінцю зазначених етапів, визначалась швидкість зміни демографічних показників;
по різниці позначок, що характеризують попередній та наступний етапи –
прискорення чи уповільнення досліджуваного процесу. На аналітичних графіках
значення показників попередніх років і періодів приймалися за «0». На всіх
графіках (окрім рис.2.8. Г та 2.14) показники, що аналізувалися, наведені в
порядку зростання чисельності населення областей. Це дозволило виявити вплив
демографічного потенціалу на зміну розглянутих показників по нахилу
апроксимуючої графік лінії.
Важливою задачею дослідження було визначення параметрів стабільності
демографічного розвитку, як діапазону припустимих змін відповідних показників,
що відповідають умовам екологічної рівноваги. Результати, що отримано,
розглядалися з позицій прояву екологічних закономірностей у процесах такого
розвитку. Ознакою стабільності в демографії є незм