РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ
ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
2.1. Методологія обліку вкладеного капіталу
Організаційно-правові та економічні особливості діяльності акціонерних
товариств визначають особливості організації бухгалтерського обліку. Причому
вони можуть бути поділені на наступні групи: вплив законодавства про акціонерні
товариства; наявність власного капіталу і використання системи акцій для його
формування; наявність різних видів доходів акціонерів на основі права
власності; обмежена відповідальність акціонерів і акціонерного товариства;
дотримання формального порядку розподілу прибутку. Тому питання організації
бухгалтерського обліку будемо розглядати з точки зору особливостей форми
власності в акціонерному товаристві, а не галузевої приналежності.
Власний капітал складається з початково авансованого капіталу та його приросту,
отриманого внаслідок ефективної діяльності акціонерного товариства. До початку
діяльності підприємства тільки фактично обмежена величина статутного капіталу і
емісійний дохід, утворений при продажі акцій вище номінальної вартості, являє
собою реально функціонуючий капітал – початково вкладений власниками капітал.
Основним об’єктом обліку акціонерного товариства є статутний капітал –
економічна основа його фінансово-господарської діяльності. В поняття статутного
капіталу включаються суми внесків, початково інвестовані власниками в майно
підприємства. Правові аспекти формування цього капіталу, закріплені в
Цивільному кодексі України (далі – ЦКУ), визначають розмір, склад, строки,
порядок внесення вкладів учасниками, оцінку внесків при внесенні і вилученні,
порядок зміни часток учасників, їх відповідальність за порушення зобов’язань за
внесками. Іншими словами, принцип оцінки активів лежить в основі формування
статутного капіталу і його змін в процесі фінансово-господарської діяльності.
Величина статутного капіталу встановлюється в процесі створення акціонерного
товариства і характеризується двояко: по-перше, вона повинна бути оплачена в
процесі формування товариства, а по-друге, характеризує величину засобів
товариства, які використовуються в діяльності підприємства і звичайно не можуть
бути розподілені в якості дивідендів. Достатньо високий мінімальний розмір
статутного капіталу акціонерного товариства і його особливість як основної
гарантії товариства перед кредиторами, потребує контролю його формування і змін
з боку бухгалтерського обліку. Крім цього, система нормативних актів, які
регулюють порядок його формування і використання, включає в себе бухгалтерські,
податкові та господарські акти. Їх нестабільність і суперечність створюють
певні труднощі при формуванні достовірної інформації про величину і структуру
статутного капіталу, що викликає немало питань в обліковій роботі.
Основні положення про облік статутного капіталу наводяться в наказі про
облікову політику, що складається на основі вітчизняних Положень (стандартів)
бухгалтерського обліку, якими керується підприємство при веденні обліку
статутного капіталу. Наприклад, порядок оцінки внесків і збільшення статутного
капіталу, перелік робочих бухгалтерських рахунків, а також будова аналітичних
рахунків з обліку статутного капіталу.
Особливості створення акціонерних товариств виступають передумовою формування
статутного капіталу. Враховуючи це, процес обліку формування статутного
капіталу можна представити у вигляді двох етапів:
— облік емісії та розміщення цінних паперів;
— облік статутного капіталу акціонерного товариства.
Процес першого етапу регламентується Законом України “Про цінні папери і
фондову біржу”, згідно якого відбувається випуск цінних паперів та їх обіг
[66]. Форма випуску акцій і їх види визначаються в проспекті емісії.
Розміщення цінних паперів являє собою їх відчуження емітентом шляхом заключення
цивільно-правових угод з першими власниками. З цього моменту починається облік
прав власності на акції. Причому право власності на знерухомлені акції, як
іменні, так і на пред’явника, переходить з моменту зарахування цих акцій на
рахунок власника у зберігача.
Облік прав власності на іменні акції в документарній формі ведеться
реєстраторами у вигляді реєстру у відповідності з Положенням про порядок
ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР
від 01.04.1996 р. №58, а облік прав власності на акції в бездокументарній формі
ведеться зберігачами у вигляді записів на рахунках у відповідності з Положенням
про депозитарну діяльність, затвердженим Рішення ДКЦПФР від 26.05.98 р. №61
[143; 141].
Облік прав власності на прості іменні акції, випуск яких здійснюється більшістю
вітчизняних підприємств, починається з ведення реєстру акціонерів. При цьому є
дві альтернативи: 1) пройти процедуру отримання дозволу на право самостійного
ведення реєстру власників іменних цінних паперів, що вимагає додаткових зусиль;
2) передати ведення реєстру ліцензованому реєстратору і платити йому значні
кошти.
Вирішення такого питання закладено в Положенні про порядок ведення реєстрів
власників іменних цінних паперів, в якому вказано, що, якщо кількість власників
іменних цінних паперів емітента перевищує 500, емітент зобов’язаний доручити
ведення реєстру реєстратору, в іншому випадку – може вести реєстр самостійно
[143, с.378]. Як свідчать дані, на більшості досліджуваних підприємств
пивоварної промисловості реєстр власників іменних цінних паперів ведуть
реєстратори (додаток Ж).
Реєстр акціонерів є основним документом, що підтверджує права юридичних і
фізичних осіб на володіння акціями. Він складається для кожної
емісії емітента і ведеться як на паперових носіях, так і у вигляді електронних
записі
- Київ+380960830922