РОЗДІЛ II. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ЗМІН ПРОПОРЦІЙНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1.Теоретичні та методичні засади визначення пропорційності господарюючого суб'єкту
Термін "Пропорційність" у математиці визначається як особлива залежність між двома величинами, що виявляється у незмінності відношень їх значень за умови будь-яких змін цих величин. Інакше кажучи, зміна одної величини спричиняє неминучу зміну іншої величини у суворо детермінованому напрямку та інтервалі. При цьому схема пропорційного розрахунку залишається актуальною і для тих величин, очевидна залежність між якими може й не підлягати закону пропорційності. Справа в тому, що при розгляді деяких тісних проміжків, ці зміни будуть практично пропорційними [45], - і це положення є підставою для інтерполяційних обчислень, які широко застосовуються під час виконання різноманітних видів економічного аналізу. Отже, застосування математичних методів для аналізу діяльності економічних суб'єктів дозволить виявити "непомітні на перший погляд" пропорційні взаємозалежності між економічними параметрами.
Пропорції підприємства, зовнішні та внутрішні, формують його життєвий шлях, визначаючи тривалість кожної із стадій його життєвого циклу. Дотримання певних економічних пропорцій забезпечує тривале, стабільне, прибуткове функціонування підприємства, сприяє його зростанню, одночасно дозволяючи збільшувати обороти. Навпаки, порушення хоча б одної із пропорційних закономірностей може стати фатальною помилкою, яка стане причиною неминучого банкрутства даного суб'єкта господарювання. Сучасний стан розвитку економічної науки дозволяє досить чітко сформулювати більшість найважливіших економічних пропорцій функціонування та розвитку підприємств, проте кількісний вияв цих закономірностей вивчений ще недостатньо. Розробці та апробації методики кількісного формулювання пропорцій функціонування та розвитку підприємства, а також визначенню та вимірюванню пропорційності підприємства буде присвячено подальші розділи дисертаційного дослідження, проте спочатку варто проаналізувати вже досліджені закономірності пропорційності, які покладені в основу наступних розрахунків та узагальнень. Передусім, прагнучи досягти своєї основної мети - максимально можливого прибутку, кожне підприємство має розв'язувати певні задачі оперативного управління власними поточними активами та поточними пасивами, тобто підтримувати певні внутрішні пропорції. На думку О.Стоянової [134;137] ці пропорції мають бути наступними:
1. Різниця між величиною засобів підприємства (що визначаються величиною суми запасів і дебіторської заборгованості) та його кредиторською заборгованістю (іншими словами, розмір фінансово-експлуатаційних потреб) повинна бути від'ємною.
2. Оборотність оборотних засобів підприємства повинна бути якомога більшою (це виявляється у скороченні проміжку часу, протягом якого кошти, що становлять запаси та дебіторську заборгованість підприємства, можуть перетворитися у грошову суму на його розрахунковому рахунку).
3. Політика оперативного управління "робочим капіталом" підприємства, що складається із поточних активів та поточних пасивів, має якомога точніше відповідати задачам тактичного та стратегічного планування його господарської діяльності, оскільки вона визначає достатній рівень та раціональну структуру поточних активів та величину і структуру джерел фінансування поточних активів.
Характерні ознаки, переваги й недоліки, а також умови застосування кожного з напрямків політики оперативного управління робочим капіталом наведено на схемі (Рис. 2.1.). Дотримання наведених вище рекомендацій, на думку автора [134;157], дозволить підприємству значною мірою збільшити власні активи, аж до виникнення надлишків, які можна безпроблемно вилучити з обігу підприємства та ефективно використати для отримання прибутків від іншої діяльності.
Наслідком застосування стратегії управління, що не відповідатиме умовам та способу діяльності даного підприємства, стане його фінансова криза. Основним напрямком антикризового менеджменту є розробка й реалізація комплексу заходів із підтримки економічної безпеки підприємства. В свою чергу, діагностика економічної безпеки виявляє порушення економічних пропорцій даного суб'єкта господарювання.
Схема, наведена на рис. 2.1., ілюструє визначені О. Стояновою чотири сприятливі характеристики, що лежать в основі фінансової стійкості підприємства, а саме:
1. Платоспроможність.
2. Ліквідність балансу.
3. Кредитоспроможність.
4. Рентабельність.
Виконання кожної із чотирьох зазначених складових вимог фінансової стійкості ґрунтується на дотриманні певного ряду найважливіших балансових пропорцій, що можуть бути деталізованими при допомозі системи фінансових коефіцієнтів. Різноманітні коефіцієнти економічної діяльності підприємства можна розглядати як кількісні показники, чи то критерії пропорційності підприємства. Значна частина з них може бути пороговими: порушення певної величини свідчить про настання фінансової кризи або про її загрозу. Розрахунок відносних балансових коефіцієнтів звільняє від необхідності використання індексів інфляції для узгодження економічної інформації про господарську діяльність підприємства у різні періоди часу.
Оскільки ознаки кризи в діяльності підприємства виявляються, передусім, у показниках ліквідності (платоспроможності) та фінансової стійкості[72;33], під час аналізу пропорційності підприємства необхідно розглянути відповідні коефіцієнти:
* Коефіцієнт поточної ліквідності;
* Коефіцієнт швидкої ліквідності;
* Коефіцієнт абсолютної ліквідності.
Щоб одержати всебічне уявлення про пропорції фінансового стану підприємства, результати обчислення показників ліквідності слід доповнити показниками фінансової стійкості:
* Коефіцієнт автономії;
* Коефіцієнт співвідношення власних та запозичених коштів.
Можливість якомога точніше встановити взаємозалежності між економічними складовими суб'єкта господарювання забезпечує оцінка таких показників оборотності, як: