РОЗДІЛ 2.
ЮРИСДИКЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ
2.1. Об'єктивні передумови кримінальної відповідальності індивідів за міжнародні злочини
Міжнародний Кримінальний Суд, як судовий орган володіє юрисдикцією по відношенню до певної території, часу та, звичайно, осіб. Окреме питання займає і юрисдикція суду стосовно певної категорії суспільно-небезпечних діянь -міжнародних злочинів.
Відповідно до ст. 25 Статуту - "Індивідуальна кримінальна відповідальність" суд наділений юрисдикцією стосовно фізичних осіб. Особа, що скоїла злочин, який підпадає під юрисдикцію Суду несе індивідуальну кримінальну відповідальність і підлягає покаранню у відповідності з положеннями Статуту.
Іншими словами, суб'єктами кримінальної відповідальності за міжнародні злочини офіційно визнаються фізичні особи - індивіди.
Коли говорять, що міжнародне право зв'язує держави, то потрібно розуміти, що разом із державами воно зв'язує і органи таких держав, а поряд із органами - індивідів, які ці органи представляють [105, с.366]. Тому незаперечним буде висновок, що за порушення міжнародного права, які мають ознаки злочину, повинні відповідати індивіди, що представляють органи держави.
У Проекті статей про відповідальність держав Комісія міжнародного права своє ставлення до протиправного діяння, що може бути приписане державі, висловилась наступним чином: "держава - реальна організована цілісність, проте, визнання такої "реальності " не означає заперечення елементарної істини, що держава, як така цілісність не здатна діяти фізично. Отже, в кінцевому результаті, поведінка, яка розглядається як "акт держави" не є нічим іншим, як дією чи бездіяльністю фізично реалізованою людиною чи групою людей " [102, с.173].
Така позиція має суттєві розходження з давно існуючою в теорій міжнародного права точкою зору про суб'єктів відповідальності за міжнародним правом.
Ще під час Нюрнберзького Воєнного Трибуналу одним із головних аргументів, що звучали на захист підсудних було те, що вони - індивіди, не можуть бути покарані міжнародним органом, оскільки не є суб'єктами міжнародного права і такий Трибунал не володіє щодо них відповідною юрисдикцією. Вважалось що лише суб'єкти міжнародного права до яких, зокрема, відносили державу, можуть нести кримінальну відповідальність за скоєні міжнародні злочини. Така думка ґрунтувалась на тому, що міжнародний злочин є порушенням міжнародних зобов'язань, на підставі яких виникають певні права та обов'язки лише для суб'єктів цих правовідносин. Відомий міжнародник Пітер Маланчук пояснює таку теорію позитивізмом, який з кінця ХІХ ст. опанував міжнародне право [15, с.152].
Разом з тим, саме питання кримінальної відповідальності держав у міжнародному праві викликало, та й викликає багато суперечок. Це, зокрема, стосується підходів до змісту відповідальності та її характеру.
Комітет з питань кримінальної юстиції при розробці у 1951 р.проекту статуту Міжнародного Кримінального Суду зазначив у висновках, що "відповідальність держави за міжнародні злочини носить не кримінальний, а політичний характер" [48, с.11]. Пізніше, при розробці проекту кодексу про злочини проти миру і безпеки людства Комісія ООН з міжнародного права у 1983 році навіть просила Генеральну Асамблею дати роз'яснення, чи входять держави до числа суб'єктів права, яким може бути вмінена кримінальна відповідальність "внаслідок політичного характеру цієї проблеми" [49, с.17]. Як правильно зазначають російські науковці І.П. Бліщенко та І.В. Фесенко, при кодифікаційній роботі вказане питання залишається відкритим і сьогодні [2, с.46].
Що стосується доктрини міжнародного права, то тут також відсутня єдина концепція стосовно міжнародної кримінальної відповідальності держав. Позиції вчених з цього питання часто бувають діаметрально протилежними. Переважно прибічниками кримінальної відповідальності держави є вчені-криміналісти, тоді як міжнародники ставляться до неї дуже обережно.
Серед прихильників кримінальної відповідальності держави можна назвати відомого вченого-юриста В. Пелла. У своїй праці "Колективна відповідальність держави та кримінальне право майбутнього" він, зокрема пише, що коли юридичні особи можуть вважатись фікцією, так як створені та діють по волі людини, то держави представляють нації, а не людей, і тому існування нації не залежить від волі однієї людини [30, с.83]. Держава виражає волю нації, а тому, якщо така воля злочинна, то відповідальність несе держава і, відповідно, нація. Він також вважає, що як внутрідержавне кримінальне право є тим превентивним заходом, що стримує багатьох людей від скоєння злочинів, так само і міжнародне кримінальне право зможе стримувати від імперіалістичних проявів та інших злочинних намірів цілі держави [30, с.210].
Позиції цього вченого досить детально проаналізовані в науковій літературі [2], та, як видається, не завжди висновки є бездоганними. Згадувані вже І.П. Бліщенко та І.В. Фесенко відзаначають, що ефективність протидії злочинним намірам однієї держави В. Пелла пов'язує з наявністю сильних та великих держав, а система, яка з самого початку створюється на основі сили є досить сумнівною. І з цим не можна не погодитись, сила - це не головний чинник реалізації кримінальної відповідальності держави.
Інший прибічник кримінальної відповідальності держав - доктор права М. Фархад визнає за державою навіть здатність постати перед судом за скоєння міжнародного злочину [50, с.36]. В підтвердження цього він висуває такі аргументи як довге існування самої держави, прив'язаність її до конкретної території, високий рівень гарантій компенсації завданої шкоди. Відповідно до висунутих аргументів М. Фархад передбачає застосування переважно майнових санкцій до держави як міри покарання за вчинений міжнародний злочин.
Щодо позицій вчених-міжнародників, то тут, як відзначає І.П. Бліщенко, або зовсім не ставиться питання про кримінальну відповідальність держави, або ж взагалі таку відповідальність не називають кримінальною [2].
За
- Київ+380960830922