РОЗДІЛ 2. Міжнародно-правовий механізм співробітництва держав у боротьбі з фальшивомонетництвом
2.1. Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків 1929 року як основний етап співробітництва держав у боротьбі з фальшивомонетництвом
Сучасне міжнародне право відносить фальшивомонетництво до тяжких злочинів загальнокримінального характеру, небезпечних для всього міжнародного співтовариства [83, с. 13], що визначає необхідність координації боротьби з ним. Активізація протидії фальшивомонетництву вимагала вирішення ряду практичних питань: про можливість видачі фальшивомонетника, затриманого в одній державі, тій державі, на території якої він займався виготовленням фальшивих грошей; про можливість покарання злочинця, який займається підробкою грошей іншої держави, за законами держави, на території якої така підробка мала місце.
До прийняття Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків кримінальній відповідальності практично в усіх державах підлягали особи, які підробляли лише власну національну валюту. Повна і часткова фальсифікація грошових знаків іншої держави не каралася. Безпосереднім поштовхом до укладання конвенції стали гучні, скандальні злочини, розкриті один за одним у Європі в середині 20-х років ХХ століття. В усіх випадках фальшивомонетників не вдалося притягти до відповідальності, тому, що кримінальні кодекси відповідних держав не включали норми для покарання за підробку грошей іншої держави.
У 1927 році уряд Франції звернувся до Ліги Націй з пропозицією розробити і прийняти відповідну конвенцію [129, с. 50]. Після чого 9 квітня 1929 року в Женеві (Швейцарія) відкрилася міжнародна конференція держав для вироблення спільних заходів для боротьби з підробкою грошових знаків. У результаті 20 квітня цього ж року були прийняті Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків і Протокол до неї, які набрали чинності 22 лютого 1931 року. В її розробці приймали участь 26 держав, у тому числі СРСР (конвенція ратифікована ЦВК Союзу РСР 3 травня 1931 року, ратифікаційна грамота здана на збереження 13 липня 1931 року, конвенція набула чинності для Союзу РСР 17 січня 1932 року) [95, с. 53].
Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків складається з 28 статей. В них викладені основні положення міжнародно-правового співробітництва держав у боротьбі з цим видом злочинної діяльності, визначені види кримінальних злочинів, які відносяться до цієї категорії.
Такі держави-учасниці, як: Албанія, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Австрія, Бельгія, Великобританія і Північна Ірландія, Індія, Болгарія, Китай, Колумбія, Куба, Данія, вільне місто Данциг (колишній статус міста Гданськ у Польщі, який проіснував до 1939 року), Іспанія, Франція, Греція, Угорщина, Італія, Японія, Люксембург, Монако, Норвегія, Панама, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, королівство сербів, хорватів і словен, СРСР, Швейцарія і Чехословаччина - визнали правила цієї конвенції найбільш дієвим заходом для попередження підробки грошових знаків і покарання злочинців (ст. 1 конвенції) [95, с. 40 - 41].
У зв'язку з розвитком грошово-платіжних відносин і міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, в тому числі з фальшивомонетництвом, низка положень конвенції застаріла, а її текст потребує значних змін і доповнень. Саме це зумовлює необхідність світовою спільнотою прийняти нову міжнародну угоду з протидії фальшивомонетництву, розробка положень якої буде проводитися з урахуванням згаданих чинників і Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків 1929 року.
Уже зазначалося, що з розвитком грошей і грошового обігу як економічного явища під фальшивомонетництвом стали розуміти не лише підробку грошових знаків, але й підробку цінних паперів і платіжних карток. Сучасний рівень злочинів, як підробка цінних паперів і платіжних карток, свідчить про те, що вони набувають у світі значного поширення. Підроблені цінні папери і платіжні картки, так само, як і підроблені грошові знаки, не визнають державних кордонів, тому можуть легко поширюватися. У випадку їхньої підробки, вони здатні завдати значних збитків емітентам цінних паперів (хто випустив ці документи) і компаніям, які випустили платіжні картки, в тому числі державі та іншим суб'єктам господарювання. Однак Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків 1929 року такі діяння злочинними не визнає, поширює свою дію лише на боротьбу з підробкою грошових знаків.
Згідно з ст. 2 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків під словами "грошові знаки" розуміються паперові гроші, включаючи банківські квитки, і металева монета, що знаходяться в обігу в силу закону [95, с. 43].
Грошові знаки - це законні грошові засоби, тобто представники дійсних грошей, які історично виникли як знаки грошового товару, що знаходяться за законом у обігу і є обов'язковими до прийому для погашення боргу на території даної держави [130, с. 343, 422].
Щоб мати законну платіжну силу, грошові знаки повинні визначатися спеціальними законами держави або актами уряду. Так, згідно з статтею 99 Конституції України [98, с. 8], а також статтями 32, 34, 35 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня [131, Ст. 238].
До грошових знаків відносяться також пам'ятні монети, що виготовляються з нагоди відзначення важливих подій внутрішнього та міжнародного життя, та ювілейні, що є різновидом пам'ятних монет і випускаються з нагоди ювілеїв видатних осіб, визначних подій в історії держави та людства. Виготовлення, випуск у обіг та реалізація таких монет в Україні регламентується "Інструкцією про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізацію пам'ятних та ювілейних монет" затвердженою постановою Правління НБУ від 7 листопада 2000 року № 438 [132, Ст. 2101].
Банківські квитки - це різновид грошових знаків, які випускаються в обіг центральними банками
- Київ+380960830922