РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження проведені на еритроцитах крові 47 здорових донорів і 95 онкологічних хворих на рак грудної залози, легені та тіла матки (II-III стадія за класифікацією TNM), які проходили лікування в Інституті медичної радіології АМН України. Медіана віку становила 50 і 52 роки для донорів і хворих.
Група хворих на рак грудної залози (РГЗ), 35 хворих, отримували комбіноване лікування: хірургічне втручання і післяопераційну променеву терапію (через 2 тижні) в режимі класичного фракціонування (сумарна осередкова доза 45 Гр). Променеву терапію виконували з використанням гамма-випромінювання 60Со на терапевтичному апараті РОКУС-АМ при РІК = 75 см і потужності дози від 71,9 р/хв до 79,2 р/хв, з разовою осередковою дозою на пухлину 6 Гр протягом 5 діб. За стадією захворювання хворі на РГЗ розподілялися таким чином T2N1M0 - 55,1 %, Т3N1M0 - 44,9 %.
Група хворих на рак легені (РЛ), 35 хворих, отримувала променеву терапію, як самостійний курс у режимі класичного фракціонування (сумарна осередкова доза 45-50 Гр), з разовою осередковою дозою 1,8-2,2 Гр 5 разів на тиждень. Хворих не оперовано. Променеву терапію виконували з використанням гамма-терапевтичного апарату РОКУС-АМ. За стадією захворювання хворі на РЛ розподілялися таким чином: T2N2M0 - 63,4 %, Т3N1M0 - 36,6 %.
Група хворих на рак тіла матки (РТМ), 25 хворих, отримувала комбіноване лікування: хірургічне втручання і післяопераційну променеву терапію (через 2 тижні) в режимі класичного фракціонування з використанням гамма-випромінювання 60Со на терапевтичному апараті РОКУС-АМ. Разова осередкова доза складала 2 Гр 5 разів на тиждень (сумарна осередкова доза 40-45 Гр). За стадією захворювання хворі на РТМ розподілялися таким чином Т2N1M0 - 67,9 %, T3N1M0 - 32, 1 %.
Контрольну групу склали 47 донорів.
У донорів та хворих забір крові проводили пункцією вени, з додаванням цитрату натрію як антикоагулянту, на етапі до проведення променевої терапії та в ранні строки після променевої терапії (1-2 день).
При експериментальному канцерогенезі використовували статевозрілих щурів лінії Вістар, кількістью 92 тварини, 3-4 місячного віку, масою 160-180 г. Щури утримувалися у віварії на стандартному раціоні. Штам щурячої карциноми Герена був отриманий з Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецкого НАН України.
Пухлину перевивали шляхом імплантації під шкіру 20 % суспензії клітин з розрахунку 0,4 мл/кг маси тіла. Препарат натрію сукцинат, використаний в експерименті, був синтезований на кафедрі загальної хімії Кубанського Державного технологічного університету МОПО РФ.
Проведено дві серії експериментів, тварини були розподілені на чотири групи, кожна з яких нараховувала по 10 тварин:
1 група - тварини з прищепленою 20 % суспензією клітин карциноми Герена;
2 група - тварини, пухлини яких піддавали локальному фракційному рентгенівському опромінюванню, протягом 7 днів починаючи з 10 доби після прищеплення, в дозі 2 Грх7 фракцій (I серія) та протягом 8 днів в дозі 4 Грх8 фракцій (II серія). Сумарна доза на зону росту пухлини складала у I серії - 14 Гр, у II серії - 32 Гр.
3 група - тварини, яким внутрішньошлунково, за допомогою спеціального зонду вводили натрію сукцинат в дозах 100мг/кг за одну годину до опромінення у дозі 14 та 32 Гр;
4 група - тварини, яким внутрішньошлунково, за допомогою спеціального зонду вводили 400 мг/кг натрію сукцинату за одну годину до опромінення у дозі 14 та 32 Гр.
Група біологічного контролю (інтактні щури) складала 12 тварин.
Локальне опромінення поверхні стегна щурів проводили на апараті РУМ-17 у стандартних технічних умовах: напруга на трубці U = 190 кВ, сила струму I = 10 мА, фільтри 0,5 мм Cu + 1,0 мм Al, шкірно-фокусна відстань 40 см, потужність поглиненої дози дорівнювала 0,64 Гр/хв. Тіло тварин екранували свинцевою прокладкою завтовшки 3 мм.
Тварин забивали з дотриманням правил евтаназії (по 5 щурів з кожної дослідної групи і по 4 із групи інтактного контролю на певну добу забою), на 21-шу (II серія) і 25-ту добу (I серія) з початку експерименту, з виконанням вимог Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментів та інших наукових цілей (Страсбург, 1985). Матеріалом досліджень були еритроцити, отримані за наведеними методиками.
Для дослідження діелектричних параметрів еритроцити тричі відмивали центрифугуванням (3000g, 10хв) від плазми 0,15М NaCl в 0,01 М трис-HCl-буфері (pH 7,4), потім готували суспензію клітин в 0,15 М NaCl. Білі тіні еритроцитів виділяли з крові за методом [185]. Еритроцити, промиті кілька разів від плазми 0,15 М NaCl в 0,02 М трис-HCl-буфері, піддавали гемолізу в гіпотонічному 5 мМ трис-HCl-буфері (pH 7,6), що містить 1мМ ЕДТА, протягом 7 хвилин при 0 °С. Тіні відмивали 3-4 рази буферним гіпотонічним розчином за допомогою центрифугування при 15000 g протягом 15 хвилин. Отриманий осад тіней еритроцитів суспендували до об'єму, рівного первинному об'єму суспензії еритроцитів.
Вимірювання дійсної (??) та уявної (???) частин комплексної діелектричної проникності, частоти діелектричної релаксації (fd) молекул води в суспензіях еритроцитів та тінях еритроцитів проводили на НВЧ-діелектрометрі резонаторного типу на частоті 9,2 ГГц в області дисперсії вільних молекул води.
Діелектрична релаксація більшої частини води в різних біологічних системах описується рівнянням Дебая з центральною частотою дисперсії 20ГГц [134]:
?s - ??
?*(f) = ?? + ---- (2.1)
1 + ?f/ fd
де ?? і ?s - високочастотна (оптична) та статична діелектричні проникності,
fd і f - частота діелектричної релаксації і частота мікрохвильового поля відповідно.
Розділяючи дійсну й уявну частини рівняння (2.1) у відповідності до