РОЗДІЛ 2
ПРЕДСТАВНИЦТВО В СИЛУ ЗАКОНУ
2.1. Представництво неповнолітніх та недієздатних
Законне або обов'язкове представництво є найбільш поширеним, оскільки в його основі є захист інтересів недієздатних осіб та характеризується насамперед рівністю батьків як представників своїх дітей, всемірною охороною особистих та майнових прав осіб, яких представляють, особливо тих, що знаходяться під опікою, здійсненням контролю з боку держави за діяльністю представника в інтересах недієздатних, активною участю держави (в особі органів опіки) при призначенні опікунів для недієздатних осіб та ін.
Основною метою такого представництва є його спрямованість на захист прав та законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися самі про себе. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представляють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то природно, що така особа не може впливати на діяльність представника. Специфічним є також правове становище представника при представництві неповнолітніх та недієздатних. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист осіб недієздатних - це його обов'язок, від якого відмовитися він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).
Право батьків представляти своїх малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. Їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.
П.1 ст. 242 ЦК України зазначає, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Більш ширше тлумачення має аналогічна норма СК України, відповідно до якої (п.2 ст. 154) батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та законних інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. (п.3 ст. 154 СК України).
Вище викладена норма має своєю особливістю те, що поширює законне представництво і на повнолітніх сина та дочку, якщо вони є непрацездатними, але лише у сфері процесуальних відносин, зумовлених порушенням їхніх прав та інтересів.
Природа окремих цивільних прав проявляється у тому, що вони можуть належати одному суб'єктові, але здійснювати їх від його імені та в його інтересах можуть інші особи (представники). Такий характер мають, зокрема, більшість майнових прав. Процес здійснення більшості майнових прав не має особливо тісного безпосереднього зв'язку з носієм права, як це властиво іншим суб'єктивним правам (політичним, трудовим). Ця обставина дозволяє у галузі цивільного права наділяти правосуб'єктністю малолітніх та душевнохворих, тобто осіб, які мають лише правоздатність. Таким чином, у цивільному праві правоздатність однієї особи доповнюється дієздатністю її представника. Єдність право- і дієздатності, необхідної для здійснення суб'єктивних прав, зберігається.
Діюче законодавство, визначаючи обсяг дієздатності осіб, що не досягли повноліття, (ст. 31, 32 ЦК України) окремо визначає та регулює порядок здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав.
Оскільки майнові права займають більш вагоміше місце в системі цивільних прав, то і особливості здійснення законного (обов'язкового) представництва доцільно було би розпочати саме із порядку реалізації малолітніми та неповнолітніми майнових прав, зокрема, договірних.
Ст. 31 ЦК України прямо не вказує на порядок участі малолітніх у договірних відносинах, так як відповідно до неї малолітні мають право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. На відміну від ст. 14 ЦК УРСР, в якій вказувалося, що за неповнолітніх, які не досягли 15 років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун, норма
ст. 31 ЦК України такого правила не містить. Очевидно у даному випадку необхідно виходити із положень п.2 ст. 177 СК України "При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другою з батьків" та п.1 ст. 242 ЦК України - "Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей" і припускати, що і ЦК України надає право батькам малолітньої дитини виступати від її імені у договірних відносинах.
Натомість п.2 ст. 32 ЦК України містить правило відповідно до якого неповнолітня особа вчиняє інші правочини (крім дрібних побутових) за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. У даному випадку не потрібно шукати іншої норми і припускати зазначене вище.
У цивілістичній літературі, як відомо, склалася майже єдина думка з приводу того, що батьки та піклувальники неповнолітніх у віці від 14 до 18 років не є їх законними представниками у галузі цивільного права. Такий погляд пов'язаний із загальноприйнятим у цивільному праві порівняно неповним визначенням інституту пр
- Київ+380960830922