Вы здесь

Механізм державного регулювання приватизації в Україні

Автор: 
Подоляко Ганна Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003859
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ ТА ОЦІНКА ПРОЦЕСІВ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1. Методичні питання здійснення приватизації

Реалізація визначеної стратегії, принципів та пріоритетів приватизації на окремих її етапах здійснюється шляхом розробки та впровадження відповідного методичного забезпечення. Його важливість зумовлена тим, що від того, в якій мірі в нормативно-інструктивній базі знайдуть адекватне відображення визначені методологічні положення, залежить дієвість приватизації та ступінь вирішення нею актуальних завдань соціально-економічного розвитку. В протилежному випадку продекларовані положення можуть залишитися нереалізованими, що буде сприяти посиленню соціально-політичної напруженості в суспільстві.
Методичні питання здійснення приватизації знаходяться в залежності від етапів приватизації та стосуються, перш за все, засобів (інструментів) законодавчого, економічного, організаційного та адміністративного впливу щодо державного регулювання приватизації, що наведені на рис.2.1. Розглянемо їх в процесі розвитку та стосовно сучасного етапу приватизації.
Законодавство України про приватизацію включає, перш за все, базові закони (зокрема, "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про приватизаційні папери"[23, 24, 25]), що були прийняті у 1992 році, грунтувалися на схваленій Верховною Радою Концепції роздержавлення та приватизація підприємств, землі та житлового фонду, [36] та дозволили на практиці розпочати процеси приватизації. В той же час суттєвим недоліком загального законодавства про приватизацію є, на наш погляд, відсутність такого важливого документа, який би регламентував діяльність ФДМУ.
Якщо законодавство в сфері приватизації складає правову основу її здійснення, то основним поточним організаційно-економічним та методичним інструментом її проведення є Державна програма приватизації, в якій визначаються цілі, пріоритети та умови приватизації.
В Державній програмі приватизації визначаються завдання щодо кількості об'єктів, які підлягають приватизації, надходження коштів до державного бюджету; завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації; заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів; розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування; прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання; конкретизуються більш детально відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів, особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців.
Державна програма приватизації розробляється ФДМУ і затверджується, як правило, Верховною Радою України в якості закону України (як виняток - Указом Президента) не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. В той же час, враховуючи достатню складність приватизації та відсутність єдиного бачення парламентарями її масштабів, темпів та шляхів здійснення, не завжди Верховна Рада приймає Державну програму приватизації, що значно ускладнює процес реалізації приватизаційної політики. Зокрема, протягом усього часу приватизаційний процес був ареною політичної боротьби, метою якої спочатку було обмеження приватизації, а згодом боротьба проти приватизації трансформувалася у боротьбу за її використання в інтересах впливових фінансово-політичних груп. Можна сказати, що наслідками цієї боротьби були тимчасові мораторії на проведення приватизації; розширення переліку підприємств, які не підлягають приватизації; розширення сфери дії неконкурентних способів приватизації (оренда з правом викупу, пільги працівникам, особливий порядок приватизації підприємств агропромислового комплексу); створення державних холдингів, які активно використовуються для роздержавлення майна поза сферою приватизаційного законодавства.
Важливим методичним питанням є визначення об'єктів приватизації. Зараз законодавчо закріплений перелік об'єкти, що не підлягають приватизації. До них включаються об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До перших відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів загальнодержавного значення, зокрема:
а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, зокрема обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу; майно, що становить матеріальну основу суверенітету України (наприклад, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України; надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності українського народу; золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви; емісійна система тощо);
б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства та Національної академії наук; культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники; об`єкти освіти, фізичної культури, науки, що фінансуються з держбюджету);
в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх
видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України; по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, пс