РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА СТАНУ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ
ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1. Діюча практика грошово-кредитної політики у 1992-2004 р.р.
Цілі грошово-кредитної політики в Україні практично збігаються з цілями її
проведення в індустріально розвинутих країнах. Але трансформаційні процеси, які
відбуваються в державі, внесли певні корективи в цільову спрямованість
грошово-кредитної політики. Відмітимо, що за період 1992-2004 р.р. стратегічні
цілі грошово-кредитної політики в Україні неодноразово змінювались. Такі зміни
обумовлювались ступенем економічного розвитку держави на відповідному
історичному етапі. Їх в Україні було декілька і на кожному з них
встановлювались свої конкретні пріоритетні завдання.
На першому етапі (1991-1993р.р.) економічна і грошово-кредитна політика
спрямовувались на підтримку вітчизняного виробника, а отже – зростання
виробництва. Проте арсенал практичних заходів Національного банку, що
використовувався для досягнення зазначеної цілі, за своїм змістом був ще
далеким від ринкового, оскільки включав пряме кредитування бюджетних витрат,
централізований розподіл кредитних ресурсів, надання пільгових кредитів галузям
та окремим державним підприємствам. Експансіоністський характер
грошово-кредитної політики набув конкретного вираження у зростанні кредитних
вливань центрального банку в економіку через бюджет і державний сектор. Так, за
1992 р. обсяги кредитів, наданих Нацбанком уряду, збільшився у 34 рази, за 1993
р. – у 7 разів, а за 1994 р. – в 11 разів. Значні кредити було надано також
вугледобувній галузі, агропромисловому комплексу і на поповнення оборотних
коштів підприємств.
За рахунок такої політики уряд і НБУ розраховували розширити платоспроможний
попит, який повинен був призвести до розвитку внутрішнього виробництва. Але
результати цієї політики виявилися протилежними очікуваним. Значне зростання
обсягів грошової маси (за 1992 р. – в 11 разів, за 1993 р.- у 19 разів, у 1994
р. – у 7 разів) стимулювало різке зростання цін, індекс яких у відповідні
періоди становив 2100%; 10256%; 501%. Кредитна підтримка збиткових підприємств
нарівні з надмірним державним споживанням виявили стримуючий вплив на
можливості структурної перебудови і розвитку виробництва. Натомість при
величезному зростанні грошової маси в обігу у 1993 р. (1928%) наступного року
було зафіксовано найбільший спад виробництва в Україні – майже 23%. Досягнення
інфляцією рівня понад 50% на місяць стало одним їз наслідків помилкового
обрання пріоритетних цілей грошово-кредитної політики через нерозуміння
неможливості економічного зростання без стабільної національної валюти.
Усвідомлюючи всі недоліки економічної та монетарної політики, НБУ, починаючи з
1994 р. змінює приоритети грошово-кредитної політики. Стратегічними цілями на
той час стають стабілізація цін та національних грошей. Для досягнення
поставленої мети, Національним банком були вжиті певні рестрикційні заходи,
спрямовані на стримування темпів зростання грошової маси. До них відносились:
підвищення нормативів резервування і процентних ставок; встановлення кредитних
“стель”; запровадження кредитних аукціонів. Проте продовження практики
кредитування уряду на покриття дефіциту держбюджету (86% у загальній сумі
кредитної емісії) та спрямування основної маси кредитів НБУ не через банківську
систему, а через Мінфін, призвели до накопичення надлишкової ліквідності на
рахунках комерційних банків. Нагромадження внаслідок цього інфляційного
потенціалу призвело до нового сплеску цін у жовтні-листопаді 1994 р. – 22,6% та
72,3% відповідно.
Разом з тим, те, що Україна у 1994 р. не помилилася у виборі стабілізаційної
цілі, підтверждує і досвід інших країн. Світова економічна історія не знає
прикладів тривалого економічного зростання за відсутності стабільних грошей.
Лише країни, яким удавалося запровадити повноцінні стабільні гроші, добивалася
значних економічних успіхів. Яскравим прикладом щодо цього є Німеччина,
Франція, Італія, Японія тощо.
Тільки починаючи з 1995р. антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної
політики НБУ набула більш послідовного характеру і засновувалась на таких
засадах, як:
* запровадження практики обов’язкового резервування для валютних депозитів, що
є умовою для зниження надлишкової ліквідності комерційних банків;
* встановлення порядку, згідно якого комерційні банки зобов’язані коригувати
власні процентні ставки відповідно до змін облікової ставки НБУ, яка, в свою
чергу, коригувалася зі змінами у темпах інфляції, що дозволило вивести
процентні ставки банківської системи на позитивний рівень;
* використання державних цінних паперів як інструменту фінансування дефіциту
державного бюджету;
* введеня ломбардного кредитування комерційних банків під заставу облігацій
державної внутрішньої позики;
* оптимізація структури кредитів, наданих НБУ шляхом зниження частки прямих
кредитів уряду на покриття дефіциту держбюджету (з 77,2% у 1995 р. до 13,9% у
1996 р.) та відповідне збільшення рефінансування комерційних банків (з 8,5% у
1995 р. до 21,9% у 1996 р.).
Реалізація вище вказаних обмежувальних заходів дозволила суттєво знизити темпи
зростання грошової маси в обігу – якщо у 1996 р. грошова маса зросла у 7 разів,
то в 1996 р. – лише у 1,3 рази. Також відбулося посилення стабілазійних
процесів в економіці, зокрема: суттєво уповільнилася інфляція (у 1996 р. темпи
інфляції знизились у 4,5 рази у порівнянні з 1995 р. – із 182,0% до 39,7%);
зміцнився курс національної валюти (за 1996 р. девальвація гривні складала
всього 4,5%, в той час, як у попередні роки падіння курсу національної валюти
вимірювалось
- Київ+380960830922