РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для розуміння травматичного процесу і вибору раціональних методів діагностики
та лікування вирішальне значення має знання анатомії, фізіології і кінематики
колінного суглоба. Про важливість цих знань ще у 1972 році писав J. Noble:
«Неможливо нічого робити без знання анатомо-фізіологічної значущості кожної
зв’язки і параартикулярних м'язово-зв'язково- апоневротичних утворень» [216].
Дослідження, особливо за останні десятиріччя, містять нові актуальні свідчення
про функціональну анатомію колінного суглоба в яких досить важко орієнтуватися:
дані окремих авторів значно різняться, не завжди використовується єдина
анатомічна номенклатура. Звідси витікає необхідність ретельного аналізу тих
даних, що вже є, і використання найбільш раціональних з них у діагностичному і
лікувальному процесах.
В розділі ми плануємо охарактеризувати обстежених та прооперованих хворих.
Метою патолого-анатомічних досліджень ставимо вивчення особливостей фіксації
присереднього меніска колінного суглоба в його капсулярній зоні.
Експерементальне вивчення гістологічної структури глибокого листка
великогомілкової колатеральної (капсулярної) звўязки, на наш погляд дасть
можливість показати її функціональні можливості. Заплановано проведення
динамометричної характеристики безперервного фіксуючого шва капсулярної зони
присереднього меніска колінного суглоба.
Морфологічні дослідження проводились на базі кафедри патологічної анатомії
Запорізького державного медичного університету. Виготовлення та дослідження
мікроскопічних препаратів проводилося спільно з доцентом кафедри патологічної
анатомії Тертишним С. І.
2.1. Характеристика клінічних спостережень
Дослідження проводилося в два етапи. Перший – це впровадження методики раннього
виявлення та хірургічного усунення пошкоджень менісків колінного суглоба. Метою
операцій була профілактика хронічної нестійкості та відновлення конгруентності
артикулюючих поверхонь шляхом зшивання розірваних м’яких тканин (суглобова
капсула, капсулярні зв’язки, тіло меніска). Вивчалися варіанти особливостей
гострого травматичного руйнування СЗА колінного суглоба і розроблялися способи
стабілізації колінного суглоба з урахуванням функціональної анатомії його
елементів.
Другий етап пов’язаний з впровадженням у клінічну практику вдосконалених
методів діагностики (клінічне і магнітно-резонансно-томографічне дослідження)
та розробка технологій хірургічної корекції гострих пошкоджень колінного
суглоба.
Представлені дослідження базуються на вивченні 81 хворого, що лікувалися з
приводу пошкодження медіальної капсулярної зони колінного суглоба в
ортопедо-травматологічному відділенні Запорізької обласної клінічної лікарні.
Вік пацієнтів коливався в межах від 15 до 60 років. Загальна кількість хворих
була поділена на чотири вікові групи: 15-30 років – 32 (39,5%), 31-45 років –
38 (46,9%), 46-60 років – 9 (11,1%), 60 років та більше – 2 (2,5%) (рис. 2.1.)
Найчастіше пошкодження присереднього меніска та апарата, що його фіксує,
відмічались у віці від 31 до 45 років – 38 (46,9%).
За статевою ознакою переважали чоловіки: 54 (66,7%) чоловіків та 27 (33,3%)
жінок.
За професійною ознакою найбільшу групу складали робітники – 28 (34,6%),
службовці – 20 (24,7%), професійні спортсмени – 18 (22,2%), учні та студенти –
12 (14,8%), пенсіонери – 3 (3,7%) (рис.2.2.).
Рис. 2.1. Розподіл на 4 вікові групи.
Рис. 2.2. Розподіл пацієнтів за професійною ознакою.
У більшості пацієнтів пошкодження було зумовлене непрямою травмою – 48 (59,3%).
Пошкодження у побуті мали 36 (44,4%), на виробництві – 17 (21,0%), під час
занять фізкультурою й спортом - 28 (34,6%).
Пошкодження присереднього меніска правого колінного суглоба відмічені у 29
(35,8%), лівого – 52 (64,2%) хворих.
Аналізуючи повноту клінічного діагнозу направляючого лікувального закладу й
порівнюючи його зі встановленим у клініці після проведення клінічної
діагностики та МРТ дослідження, ми констатували повний збіг діагнозу лише у 13
(16%) хворих. У решти діагноз був неточний або неповний. Причинами такого стану
речей, на наш погляд, є: недостатні знання сучасних прийомів клінічного
обстеження, недбале ставлення до значення діагностичних тестів.
Одним із критеріїв отримання позитивних результатів лікування є терміни
госпіталізації хворих. Нами було запропоновано як найбільш оптимальній термін
оперативного лікування - перші дванадцять діб з моменту травми. З обстежених
хворих пізніше дванадцяти діб був госпіталізований 21 (25,9%).
Пізня госпіталізація сталася з таких причин:
* пізнє звернення за медичною допомогою – 5 (23,8%);
* труднощі діагностики при первинному обстеженні – 3 (14,3%);
* відмова від госпіталізації й обстеження в стаціонарі – 2 (9,5%);
* організаційні недоліки – 11 (52,4%).
Наведені дані свідчать, що у 60 (74,1%) хворих операційні втручання виконані в
найбільш оптимальні строки – перші дванадцять діб, тобто на фоні зменшення
розладів гомеостазу й проявів травматичної хвороби.
Ізольовані пошкодження присереднього меніска колінного суглоба на нашому
матеріалі виявлені у 23 (28,4%) хворих.
У решти хворих – 58 (71,6%) – мали місце множинні пошкодження елементів СЗА
колінного суглоба.
Наведені в таблиці 2.1 дані свідчать, що найчастіше траплялися пошкодження
елементів медіального відділу суглоба, що пов’язане з найбільш розповсюдженим
механізмом пошкоджень – абдукція, невелике згинання і зовнішня ротація (рис.
2.3.).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих залежно від варіантів пошкоджень елементів СЗА колінного
суглоба.
Пошкодження
Кількість хворих
Відсоток %
1.
Ізольовані пошкодження присереднього меніска.
23
28,4
2.
- Київ+380960830922