РОЗДІЛ 2
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Об?єктивна необхідність енергетичної оцінки при виробництві сільськогосподарської продукції
Енергетичною оцінкою виробництва сільськогосподарської продукції в Україні почали займатись порівняно недавно. Така необхідність обумовлена нестабільністю цін, дефіцитом енергоресурсів, пошуком шляхів економії усіх видів енергії.
За останні десятки років сільське господарство стало значним споживачем енергії. Так, на виробництво сільськогосподарської продукції в технічно розвинутих країнах витрачається до 3-4 % національного енергоспоживання: в Німеччині - 3,5 %, Англії - 4,5 %, Країнах Близького Сходу - 6,4 %. В США енерговитрати становлять 2,8 % загальних по країні, із них майже 11 % енергії, яка використовується в сільському господарстві, припадає на тваринництво [15, 135, 138, 174, 177, 194, 208, 218, 230].
Проблема використання енергетичних ресурсів досить гостро відчувається в Україні. За даними Корабльова А., Тонкалья В., Гнідого Н. та ін., Україна забезпечена власними енергетичними ресурсами лише на 42 % та є одним із крупних імпортерів палива і завозить біля 80-90 млрд. м3 природного газу та 50-55 млн. т нафти [90, 181].
Ефективність використання енергетичних ресурсів в нашій країні не відповідає сучасним потребам, так як енергоємність валового внутрішнього продукту в 2 рази вище, ніж в країнах ЄС, в 2,7 разів - в США, в 6,5 разів - в Японії. На фоні зростання цін на енергоносії, питома вага витрат на енергетичні ресурси у структурі собівартості сільськогосподарської продукції за період з 1992 по 2000 рр. зросла з 2,7 % до 35-50 %. Затрати на виробництво одиниці продукції тваринництва в 3-4 рази вищі у порівнянні з економічно розвинутими країнами. При цьому, збільшення виробництва одиниці продукції на 1 % приводить до збільшення енергетичних витрат на 2-3 % [3, 20, 22, 45, 62, 95, 106, 131, 134, 137, 168, 178, 191].
Використання в якості критеріїв оцінки технологій та технологічних засобів таких показників, як ріст об?єму виробництва продукції, матеріальних ресурсів, витрат праці не відображає реальної динаміки технічного та технологічного рівня виробництва, так як вони відносні. Величина вартості показників визначається через ціни як вираз вартості продукту, але ці показники в сучасних умовах не відображають загально-необхідних витрат виробництва [1, 3, 38, 46, 62, 160, 172, 180, 206, 223].
За визначенням Базарова Є.І. вони враховують працю людини, але не приймають до уваги "працю" всієї природи, ресурси якої використовуються при виробництві усіх видів продукції [6].
Критерієм, який дозволяє достовірно визначити витрати на виробництво, не підмінюючи вартісних показників їх корегувати - є енергоємність, яка відображає витрати енергії на протязі "життєвого циклу" виробництва продукту.
Визначенню питомої енергоємності технологічних процесів більш повно на погляд цілого ряду вчених відповідає енергетична оцінка технологій, яка дозволяє визначити її енергоємні елементи незалежно від зміни ціни, різниці в валютних системах, інфляційних процесах, визначити напрямки підвищення коефіцієнту корисної дії та створення енергозберігаючих технологій [4, 8, 9, 16, 37, 46, 92, 120, 123, 157, 161, 163, 198, 202, 207].
Метод заснований на тому, що всі витрати в процесах, які досліджуються, в тому числі і уречевлена праця, розглядаються як результат витрат енергії механічної, електричної, теплової та ін. [135, 168].
Такий підхід дозволяє більш глибоко та всебічно оцінити стан матеріально-технічної бази, перспективи розвитку галузі, виявити резерви підвищення її ефективності з точки зору економії енергії [43, 57, 67, 72, 79, 84, 91, 94, 107, 108, 138, 157, 158, 160, 171, 185, 221].
Базаров Є. стверджує, що економічна та енергетична оцінка не протидіє одна одній [6].
З виразом Ківер В.Ф., Рибки В.С. та ін., економічна та енергетична оцінка вкладень повинна стати обов?язковою, так як кінцева продукція повинна отримуватись при найменших витратах людських, енергетичних та матеріальних ресурсів [87].
Методика визначення витрат виробництва на основі розрахунків сумарної енергоємності, має свої переваги. По-перше, вона універсальна, однаково вигідна для оцінки всіх господарських дій, незалежно від їх місця та часу. По-друге, на неї не впливають ніякі кон?юктурні фактори, що підтверджує її об?єктивність [12].
На погляд Рунчева М.С., витрати енергії на одиницю продукції в результаті удосконалення організації та системи ведення сільськогосподарського виробництва можуть скоротитися на 5-10 %, а застосування енерго-економічних технологій в окремих випадках дозволяють скоротити питомі витрати енергії на 50-60 % [152].
В процесі виробництва сільськогосподарської продукції використовується паливо, електроенергія, будівлі, споруди, обладнання, машини, запасні частини, корми та ін. На виготовлення всього цього, витрачаються первинні ресурси, які не відновлюються (вугілля, нафта, газ), енергія гідроресурсів, сонця та ін., а також праця людей. Таким чином, матеріалам, які використовуються, відповідають певні енергетичні еквіваленти і використання цих матеріалів по своїй сутності кількісно відображає використання енергії.
Відомо, що можливості застосування тієї чи іншої технології визначається насамперед наявністю трудових ресурсів, тобто при оцінці технології використовується показник прямих витрат праці [72].
Еквіваленти сукупної енергії на 1 людино-годину включають в себе витрати праці та витрати енергії на соціально-побутові та навчальні комплекси. При цьому коефіцієнти сукупної енергії диференційовані по кваліфікаційним групам робітників, так як витрати енергії на різні трудові процеси потребують різного рівня кваліфікації. [7].
Енергія, що використовується в сільському господарстві, базується на двох видах енергії - природній та штучній. До природної енергії відноситься постійне сонячне випромінювання, яке забезпечує реалізацію процесів фотосинтезу, біохімічної енергії землі, енерг
- Київ+380960830922