Вы здесь

Управління соціальним розвитком трудового колективу

Автор: 
Литвиненко Андрій Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004381
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ КОЛЕКТИВУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Сутність управління соціальним розвитком колективу підприємства
Процеси управління, як особливий вид людської діяльності, виникають із необхідності забезпечувати цілеспрямованість і погодженість роботи колективу людей [31]. Управління завжди характеризується двома взаємозалежними сторонами: організаційно-економічною й соціально-економічною. Якщо організаційно-економічна сторона управління породжується подолом праці, його спеціалізацією й кооперацією, і залежить від рівня розвитку виробництва, то соціально-економічна сторона визначається соціально-економічними умовами, що зложилися в суспільстві й обумовлена відносинами власності. Тому сутність управління необхідно розглядати й оцінювати з позиції єдності відносин управління, його двох сторін.
Аналіз літератури з питань соціального управління показав наявність безлічі визначень, що характеризують ту або іншу сторону даного явища. Соціальне управління є видом соціальної діяльності, що, на думку Гаврилова А., "...являє собою спосіб буття людського суспільства, ...соціальне управління являє собою ... процес взаємодії між соціальними суб'єктами й об'єктами управління, що має інформаційний характер і спрямований на створення певних суспільних відносин" [28, с. 12-13].
Кібанов А. вважає, що соціальне управління це: "...сукупність способів, прийомів і процедур, що дозволяють вирішувати соціальні проблеми на основі наукового походу, знання закономірностей протікання соціальних процесів, точного аналітичного розрахунку й вивірених нормативів" [160, с. 398].
Апостолов О. вважає, що усвідомлена цілеспрямована діяльність: "... реалізується у всіляких формах функціонування державних і суспільних органів і становить зміст соціального управління" [7, с.96].
На думку Гоменюк П.: "Соціальне управління являє собою специфічну людську форму активного відношення до соціальної дійсності, змістом якого виступає пізнання й активне використання закономірностей розвитку суспільних відносин" [32, с. 7]. Кожне з наведених визначень відображає деякі істотні властивості розглянутого явища. Єдиної теорії соціального управління в літературі немає.
Дане явище, на думку автора, являє собою дуже складне утворення. Соціальне управління являє собою багатоаспектне, багаторівневе явище, при вивченні якого необхідне розгляд його типів, напрямків, а також безлічі різних видів відносин, що виникають у рамках досліджуваного явища. При цьому необхідно враховувати, що зміст соціального управління змінюється з розвитком суспільства. "З розвитком суспільства й зміною завдань, що воно вирішує, міняються, відповідно, характер і границі управління" [156, с. 5]. Тобто, соціальне управління має конкретно-історичний характер, а сутність управління міняється залежно від конкретної суспільно-економічної формації.
У літературі соціальне управління розглядається як упорядкування елементів системи, що протистоїть дезорганізації, "...у будь-якій самокерованій системі є "механізми", що здійснюють вплив, що впорядковує, на її компоненти, що координує їхнє функціонування, що регулює взаємодію системи із зовнішніми умовами".
Виходить, що будь-яке явище, процес, що зробив або робить що впорядковує, напрямний ефект на розвиток керованих явищ, процесів, ставиться до змісту соціального управління - у цьому випадку має місце переоцінка ролі управління (прагнення управляти всім).
Інший підхід визначає управління як переклад системи в новий стан. Таке розуміння соціального управління одержує ще більше значення, якщо розвиток стає свідомо метою управління, що формулюється.
На думку автора, соціальна сутність трудового колективу полягає в тому, що він формується й функціонує на основі певного типу праці. У свою чергу, у колективі можуть бути об'єднані працівники соціально різних видів праці: розумового й фізичного, управлінського й виконавського. Відносини між цими працівниками, в основі яких, як правило, лежать відносини власності, становлять суть внутрішньоколективних, суто соціальних відносин.
Як відзначалося в розділі 1, в умовах ринкової економіки первинними на підприємстві є відносини власності. Ці відносини стають причиною багатьох протиріч, зокрема, протиріччя між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння, коли результати праці багатьох привласнюються окремими людьми.
Низькі доходи основної маси працівників, з одного боку, і не можливість одержання доходів від власності у виді її відсутності й не бажання власників фінансувати соціальні заходи, тим самим, зменшуючи прибуток, з іншої, стають нерозв'язними протиріччями в діяльності багатьох українських підприємств. Тому, управління соціальним розвитком - це знаходження форм розв'язання протиріч, або, по можливості, подолання цих протиріч. Досягнення цього можливо тільки шляхом широкого залучення працівників до управління підприємством (у різних формах) на всіх рівнях ієрархії, зміни сформованої структури власності на підприємствах.
У такому контексті, самоврядування представляється більше високим рівнем управління, що базується на керуванні як упорядкуванні (нижчий рівень управління). Другий тип управління (нижчий, упорядкування) одержав в Україні найбільше поширення.
Якщо розглядати управління як спонукання, то єдиним безпосереднім суб'єктом управління на підприємстві може бути сам колектив даного підприємства виражене у формі самоврядування. На думку дисертанта, дане напрямок найбільш перспективне, а роботи Р. Даля [44], Н. Колесова [70], А. Колота [71], А. Рябченка [136] й інших можуть стати науковою базою для становлення й розвитку даного типу управління в Україні.
Тому, необхідність соціального управління, на думку дисертанта, складається в збільшенні можливостей виробництва, його ефективності, творчого, творчого потенціалу як особистості, так і всього колективу підприємства. Управлінський вплив повинен бути спрямований сам