Вы здесь

Політична суб'єктність української нації: ґенеза, стан, тенденції розвитку.

Автор: 
Терешкун Оксана Федорівни
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004606
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Формування модерної політичної суб'єктності
2.1. Місце і роль національної еліти у формуванні політичної суб'єктності української нації
Важливу роль у реалізації політичної суб'єктності нації, її становленні й функціонуванні відіграє національна еліта. В. Липинський писав, що ні етнографічна маса людей, як така, ні тип і характер, ні мова й окрема територія самі собою, автоматично не творять нації. Це робить певна активна група серед цієї етнографічної маси. Група, що веде до розвитку об'єднуючих, політичних цінностей, на ґрунті яких формується нація, і є носієм національної ідеї. Саме ця група керує всією нацією, очолює її політичні організаційні установи, творить певні культурні, моральні, політичні й організаційні вартості, які потім присвоює собі вся нація і якими ця нація живиться [див.: 110, c. 131].
Таку провідну групу В. Липинський назвав "національною аристократією". Слово "аристократія" вживається за Аристотелем "д л я о з н а ч е н н я тієї г р у п и н а й к р а щ и х в д а н и й і с т о р и ч н и й м о м е н т с е р е д н а ц і ї л ю д е й, я к і н а й к р а щ і с е р е д н е ї т о м у, щ о в л а с н е в о н и в д а н и й м о м е н т я в л я ю т ь с я о р г а н і з а т о р а м и, п р а в и т е л я м и і к е р м а н и ч а м и н а ц і ї " [110, c. 131]. Національна аристократія забезпечує розв'язання протиріч між індивідуальними, егоїстичними інтересами і спільними для всієї нації інтересами на користь останніх. Тобто вона - носій об'єднуючого принципу. "Б е з ц и х д в о х о с н о в н и х п р и к м е т, - зазначав В. Липинський, - м а т е р і я л ь н о ї с и л и і м о р а л ь н о г о а в то р и т е т у - н е м а є і н е м о ж е б у т и н а ц і о н а л ь н о ї а р и с т о к р а т і ї. А б е з н а ц і о н а л ь н о ї а р и с т о к р а т і ї - б е з с и л ь н и х і а в т о р и т е т н и х п р о в і д н и к і в т а о р г а н і з а т о р і в н а ц і ї в ї ї т я ж к і й б о р о т ь б і з а і с н у в а н н я - н е м а є і н е м о ж е б у т и н а ц і ї" [110, c. 137].
На думку В. Липинського, що "коли провідна верства даної нації має слабу память, слабу свідому волю і слабу інтелігентність, при дуже сильній емоціональности, і коли вона памяти, волі та інтелігентности в собі не хоче розвивати, то нація з такою провідною верствою не може мати ані політичної культури, ані побудованого на ній власного державного життя. Така нація може тільки вічно "відроджуватись", перебувати в стадії вічного політичного булькотіння і стихийного примітивізму, в стадії недорозвиненої, незреалізованої, недержавної нації..." [110, c. 353].
Сучасна політологія значно розширила коло проблем, дослідження яких стосується політичної еліти. Один із сучасних класиків політології Г. Моска розвинув концепцію консервативного лібералізму в теорії еліти. Спираючись на ідею вічності поділу суспільства на певні верстви незалежно від суспільно-політичної системи, різноманітних форм власності в економіці, він дійшов висновку, що найбільшу роль відіграють два класи. Один є нечисленний, але політично організований і панівний. Другий - неорганізований, але численний за своєю масою. Панівний клас самоорганізований, має вироблені політичні інтереси, ідеї, позиції, що складають ядро його політичної суб'єктності, спрямованої на отримання й утримання влади в державі. Реальна влада завжди знаходиться в руках "політичного класу", який є водночас і політичною елітою суспільства, його творчою рушійною силою [див.: 151, с. 391-392]. До політичного класу належать всі представники буржуазії, включно і середні підприємці. Цей клас постійно оновлюється завдяки залученню представників бізнесу та інтелігенції, яка продукує політичну теорію відповідно до інтересів цього класу. В такий спосіб правлячий клас полишає політичні міфи, які раніше були частиною політичної суб'єктності, і виробляє наукову політику [див.: 117, c. 154-155].
Отже, маючи у своєму світоглядному арсеналі науково-політичну теорію модернізації суспільно-політичного устрою, цей клас формує правлячу еліту не на майновій основі, а на основі розуму і політичних здібностей людини. Для того, щоб запобігти перетворенню правлячої еліти на касту, закриту від суспільства, необхідна публічність політичного дискурсу претендентів на владу. Постійний обмін еліти забезпечує їй політичну легітимність і політичне здоров'я, а майбутньому суспільству забезпечує аристократично-ліберальну форму правління, яка є найбільш професійною та чутливою до суспільства.
Невід'ємною частиною ідеології Д. Донцова були поняття "творчого насильства" та "ініціативної меншості" як порядкуючих сил. Згідно з його висновками, "...нація або ідея, яка стремить розірвати залізні пута індивідуалізації; яка дбає не про конкретне, але про "вічне" - мусить признати величезну ролю в житті націй насильству. Без нього не усунути ні змиршавілого, без нього не розчистити площі до будови нового. Без нього ні балканські, ні "російські", ні англосаксонські народи не могли б приступити до здійснення "універсальної сторони свого генія" на користь собі, людськості й поступові. Інакше й не могло бути, бо коли історія є боротьбою за панування й владу, за взяття в посідання, - то творче насильство мусить грати велику ролю в цім процесі, бо привлащення - це передусім бажання поконати, це формування і перетоплення матерії після свого бажання, волі і сили" [72, c. 284].
"Ініціативна меншість", за словами Д. Донцова, - це група, яка формує ідею, робить її доступною масі і мобілізує народ для боротьби за цю ідею. "Хто впроваджує в світ і здійснює якусь ідею? - ставить запитання Д. Донцов. І відповідає: "Провансальці, демократи і прочі народолюбці відповідали - завше народ! Ми відповідаємо - ніколи народ! Народ є для всякої ідеї, чи в її статичному, чи в динамічному стані - чинник пасивний, той, що приймає. Чинником активним, тим, що несе ідею; тим, де ця ідея зро