Ви є тут

Еколого-географічний аналіз боліт Волинської області.

Автор: 
Ільїна Ольга Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U004883
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
БОЛОТНІ ГЕОКОМПЛЕКСИ ТА ЇХ ДИНАМІКА
2.1 Чинники і процеси, які визначають особливості поширення, формування та
функціонування болотних геокомплексів
Будова надр та історія формування рельєфу. У геоструктурному відношенні
територія розташована в південно-західній частині Східно-Європейської
платформи, що має назву Волино-Подільської плити. Історія геологічного розвитку
цієї структури нерозривно пов’язана з геологічною історією Українського
кристалічного щита. Волино-Подільська плита має складну геологічну будову. В її
межах чітко виділяють три найбільш значні структурні форми [133]: західний схил
Українського щита, відомий як Волино-Подільська монокліналь, Волинський
(Ковельський) виступ, Львівський палеозойський прогин.
У верхній крейді відзначається короткочасна трансгресія моря, яка вже на межі
з палеогеном регресує, але за цей час формуються відклади білої крейди і
крейдоподібних мергелів з малопотужним прошарком вапняків загальною протяжністю
від 25 м на сході до 400 м на заході і північному заході. Поверхня цих
відкладів нерівна, часто хвиляста, вивітрена і кольматована.
Четвертинний покрив території має винятково неоднорідну будову і мінливі
потужності. Якщо на значних площах Турійської денудаційної рівнини він цілком
відсутній, або ж представлений тонкою верствою елювіальних утворень, то в
долинах рік Західного Бугу і Прип’яті четвертинні відклади залягають строкатою
товщею потужністю до 40 м. Найхарактернішою ознакою поширення антропогенових
відкладів є їх широтна зональність. Якщо рухатись з півночі на південь області,
то в будові антропогенового покриву можна виділити такі смуги з переважанням
[5, 133]: а) піщаних, рідше супіщано-суглинистих утворень, що складають заплаву
та надзаплавні тераси р. Прип’ять (Верхньо-Прип’ятська акумулятивна низовина);
б) власне льодовикових (моренних) відкладів (Волинське моренне пасмо); в)
елювіальних утворень на верхній крейді, місцями перекритих водно-льодовиковими
пісками (Турійська денудаційна рівнина); г) лесів та лесоподібних порід
(Волинська височина).
Четвертинні відклади представлені лише континентальними утвореннями, серед яких
виділяються фації льодовикового (моренного), водно-льодовикового,
озерно-льодовикового, алювіального, еолового, елювіального та інших генетичних
типів.
Інтенсивний розвиток карсту на досліджуваній території обумовлений, насамперед,
близьким від поверхні заляганням крейдових відкладів, що представлені білими
мергелями та крейдою. Ці відклади залягають вище базисів ерозії і частково
виходять на денну поверхню у долинах річок і на схилах підвищених ділянок
вододілів. Увесь рельєф області визначається характером поверхні крейдових
відкладів, яка сильно горбиста і денудована. Потужність крейдових відкладів
значно коливається, збільшуючись зі сходу на захід.
Будова рельєфу. Поверхня характеризується загальним нахилом з півдня -
південного заходу (абсолютні висоти досягають 292 м) на північ – північний схід
(мінімальні абсолютні висоти 132 м) [133–134].
Наявність різних морфоструктур і розвиток денудаційно-акумулятивних процесів
зумовили формування рельєфу області. Денудаційні поверхні переважають
південніше Турійська – у районі Волинської лесової височини, де на піднятому
блоці залягають карбонатні (мергель, крейда) породи крейдяного віку, які
перекриті відносно потужною товщею лесоподібних суглинків. Північна межа
височини виражена чітким виступом висотою до 10 м [5-6, 134].
Акумулятивні поверхні переважають у північній (Поліській) частині області, де
потужність четвертинних, переважно алювіальних відкладів, становить 25-30 м
[133]. Денудаційні поверхні спостерігаються тільки у вигляді окремих
фрагментів. Глибина почленування рельєфу не перевищує 20–30 м.
Скрізь на території Волині розвинуті сучасні екзогенні процеси. У поліській
частині спостерігаються заболочення, підтоплення, вітрова ерозія ґрунтів і
карстові явища. У межах Волинської лесової височини інтенсивно проявляються
яркова, бокова і площинна ерозії, явища осідання, карстоутворення.
Флювіальний рельєф представлений річковими долинами, ярами і балками. У будові
долин виділяються заплави, перші надзаплавні тераси з незначними виступами над
урізом води. Другі надзаплавні тераси з лесовим покривом наявні в долині річки
Західний Буг. Ширина заплави в гирлових частинах долини Стиру і Стоходу, а
також Прип’яті досягає 8-10 км [133]. Яри і балки, характерні для Волинської
височини, іноді зустрічаються на давніх терасах річкових долин. Флювіогляційний
рельєф спостерігається у вигляді долин, якими стікали льодовикові води. Одна з
таких долин виражена на межиріччі Стоходу і представлена незначними
долиноподібними зниженнями, на яких знаходяться невеликі, переважно заболочені,
озера. Гляціальні форми – ози, ками і кінцево-моренні пасма наявні поблизу м.
Любомля та Маневич. Еолові форми зустрічаються на перших надзаплавних терасах
Прип’яті, Стоходу, Турії і Стиру, де чітко виражені піщані відклади. Повсюди
спостерігається карстово-суфозійний рельєф. Рівнинна поверхня, поширення
суфозійно-карстового рельєфу зумовлюють сповільнений стік.
Важливим чинником формування рельєфу Верхньо-Прип’ятської алювіально-моренної
низовинної рівнини була акумулятивна діяльність Прип’яті і її притоків з
другорядним значенням моренної акумуляції. Форми рельєфу створені останньою,
помітно тільки у верхів’ї р. Прип’ять, на водорозділі р. Західний Буг. Абрис
Верхньо-Прип’ятської низовинної рівнини визначається широкими нечітко
вираженими долинами Прип’яті і її правих приток – Вижівки, Стоходу, Стиру (в
нижній його течії) з дуже невисоким, без чітких обрисів водорозділами.