РОЗДІЛ 2
ДІАГНОСТИКА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Вибір комплексу фінансово-економічних показників оцінки розвитку
промислових підприємств
Промислові підприємства Харківщини все більше починають адаптуватися до законів
ринкової економіки і тому їм все частіше доводиться розглядати питання
загальноекономічних та фінансових проблем: платоспроможності, стійкості,
прибутковості і рентабельності. Як показала практика, життєво важливим
показником для підприємства є рентабельність активів – основа майбутніх
успіхів.
Рентабельність активів Ка, або ефективність використання активів підприємства
визначається так:
Ка=ЧП/А (2.1)
де ЧП – чистий прибуток підприємства (прибуток, який залишається в
розпорядженні підприємства після сплати податків);
А – активи (або майно) підприємства.
Величина рентабельності активів не повинна бути нижчою за середню процентну
ставку банку з прибутковості при передачі грошових коштів в управління
фінансовій організації. В іншому випадку можна говорити про нездатність
підприємства використовувати свої засоби більш ефективно, ніж при умові, якби
вони були віддані в управління фінансовій організації. Тому мінімальне значення
рентабельності активів доцільно визначати за формулою:
Ка = С1(1 - Д) Н1, (2.2)
де С1 – коефіцієнт прибутковості за однією фінансовою операцією при передачі
грошових коштів в управління фінансовій організації;
Д – відсоток податку на прибуток за однією фінансовою операцєю при передачі
засобів в управління;
1 – номер фінансової операції;
Н – частка внеску грошових коштів в першу фінансову операцію.
Як правило, наявні вільні засоби рідко інвестуються в одну фінансову операцію:
дуже великий ризик втрати грошових коштів і мала міра маневреності інвестованих
засобів. Логічна така ж поведінка і для промислового підприємства: вільні на
даний момент засоби розподіляються на інвестиції в цінні папери (облігації,
акції та ін.) і депозитні внески.
Розподіл активів у грошовому виразі на частки за різними видами фінансових
операцій проводиться з урахуванням можливого часу отримання внеску або обміну
цінних паперів на грошові кошти, міри ризику кожної з операцій, їх
прибутковості з урахуванням процентних ставок податку на прибуток, доступністю
придбання кожного виду цінних паперів на ринку. Часто найбільш важливим для
підприємства чинником, який впливає на ухвалення рішення про вкладення засобів,
є можливість в найкоротші терміни вчинити зворотню фінансову операцію і
повернути капітал в обіг. Це пояснюється переважно більшим обсягом вкладень
саме в депозитні внески.
Формула (2.2) дозволяє встановити мінімально необхідний рівень рентабельності
активів. У той же час рентабельність активів не враховує різниці в мірі ризику
виробничо-господарської і банківської діяльності, яка і робить привабливими
інвестиції у виробництво і господарську діяльність. А ризик в ринковій
економіці супроводить будь-яке управлінське рішення. Ризик має дуже великий
вплив на рівень гнучкості промислового підприємства, тому необхідно більш
детально розглянути цю економічну категорію.
Усі ризики інвестування можна розділити на дві групи. Перша – ризики
загальноекономічні, пов'язані з економічним і політичним станом
країни-інвестора. Сюди входить вірогідність жорстких урядових заходів, істотно
обмежуючих або припиняючих зовсім право приватної власності; податкова
політика; розвиток неконтрольованих інфляційних процесів; розкручування
гіперінфляції і вірогідність наближення економічного колапсу; можливість
політичних потрясінь та інших форс-мажорних обставин. Друга група – комерційні
ризики, пов'язані з конкретним об'єктом інвестування, у тому числі й можливість
пониження курсової вартості; відсутність прибутку або дивідендів; вірогідність
неохайності і прямого шахрайства з боку організаторів комісії у зв'язку з
недосконалим законодавством; банкрутство фірми або ліквідація об'єкта
інвестування тощо.
Підприємницький (комерційний) ризик залежить від цілого ряду чинників. До
найважливіших із них відносяться:
1. Змінність попиту. За інших рівних умов чим стабільніше попит на продукцію
підприємства, тим менше рівень підприємницького ризику.
2. Змінність цін продаж. Підприємства, продукція яких продається на ринках з
великими коливаннями цін, піддаються більш високиму ризику.
3. Змінність вартості витрат виробництва. Підприємства, які володіють дуже
нестабільною вартістю витрат виробництва, піддаються більшому підприємницькому
ризику.
4. Здатність пристосувати ціни на продукцію, яка випускається, до змін витрат
виробництва. За інших рівних умов чим більше здатність підприємства змінювати
ціни на продукцію так, щоб вони відбивали реальні зміни витрат, тим нижче міра
підприємницького ризику і навпаки.
5. Міра фіксованості витрат: частка постійних витрат в повних виробничих
витратах. Якщо досить значна частина витрат підприємства – фіксована величина,
тобто така, яка не зменшується при скороченні попиту на продукцію, то
вважається, що підприємство піддається відносно високому підприємницькому
ризику. Цей чинник називають виробничим левереджем.
Кожний із цих чинників частково визначається виробничими характеристиками
галузі, до якої належить підприємство. Проте і незалежно від цього кожний із
чинників піддається контролю з боку промислового підприємства. Так, шляхом
проведення спеціальної маркетингової політики підприємство може впливати на
ціни продаж, попит, витрати виробництва.
Тому нормативна величина рентабельності активів промислових