РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
2.1. Прийоми перекладення (інструментовки)
Процес перекладення (інструментовки) споріднений з роботою перекладача
літературного твору з однієї мови на іншу. В обох випадках основною вимогою є
найбільше наближення до оригіналу, але при цьому виникає необхідність
повноцінного використання нового мовного середовища.
Перекладення – це творчий процес, специфіка якого полягає в переосмисленні
інструментальних засобів виразності музичного твору. Застосування прийомів
перекладення є способом реорганізації фактури як в цілому, так і окремих її
елементів, що сприяє досягненню різноманітних звукових ефектів. Прийоми
перекладення можна розділити на два види: мелодичні та фактурні. Мелодичні –
стосуються тематичного матеріалу, допоміжних голосів та зміни їх структури.
Фактурні – повністю підпорядковуються завданням реорганізації фактури. Слід
розрізняти прийоми перекладення та прийоми оркестровки.
Ампліфікація
Цей прийом являє собою проведення тематичного матеріалу в більшій кількості
октав. Застосовується для напруженого (гучнішого) звучання як окремих голосів,
так і оркестрових груп. Ампліфікація розширює загальний діапазон оркестрового
звучання, використовується як засіб насичення фактури в нюансі форте,
фортіссімо і є загальним прийомом для мелодичної та фактурної модифікації
нотного тексту. Цей прийом використовується не тільки для мелодичних голосів, а
й для басових, як вгору, так і вниз. Ампліфікація басових голосів вгору не
завжди можлива тому, що призводить до перехрещення з голосами середнього
регістру, що порушує логіку голосоведення. Але, для посилення басової лінії в
епізодах оркестрового tutti, унісонного звучання басових голосів при
малорухливому гармонічному супроводі, може використовуватись як засіб посилення
одного з елементів фактури. Ампліфікація гармонічних сполучень застосовується і
для відображення тембрового забарвлення акордів, які виконуються різними
оркестровими групами як в різних регістрах, так і в одному і тому ж регістрі
звучання. У випадках, коли прийом ампліфікації для середніх (супроводжуючих)
голосів застосовувати недоцільно, можлива зміна гармонічного положення акорду.
Ампліфікація голосів середнього регістру застосовується як вгору, так і вниз
для кращого балансу в побудові вертикальних тембрових сполучень. Ампліфікація
середніх голосів вниз вимагає більшої уваги при застосуванні у зв’язку з
виникненням перехрещення з басовою лінією. Прийом ампліфікації для тематичного
матеріалу може використовуватись і в нюансі піано, піаніссімо для досягнення
певної колористичності звучання.
Редукція
Цей прийом характеризується зменшенням кількісного проведення тематичного
матеріалу по відношенню до оригінального викладення (унісон, а не октава, дві
октави замість трьох і т.д.). В процесі перекладення (інструментовки)
застосовується досить часто тому, що не змінює балансу оркестрової фактури та
співвідношень між її елементами. Редукція застосовується переважно для
мелодичної лінії та басових голосів і не застосовується по відношенню до інших
елементів фактури. Майже не зустрічається редукція нижнього басового голосу,
тому що це звужує межі звучання і змінює його діапазон. Застосовується у
вигляді доповнення унісонним звучанням іншими музичними інструментами басової
функції.
Пропуски звуків
Слід зауважити, що при перекладенні симфонічних творів для оркестру народних
інструментів, виникають деякі складності, пов’язані з неадекватними
технічно-конструктивними та акустичними можливостями самих музичних
інструментів. Якщо віолончель в симфонічному оркестрі є технічно-досконалим
інструментом з необмеженими динамічними можливостями, то домра-бас в
„академічному” оркестрі народних інструментів не може повноцінно виконувати
функції віолончелі, враховуючи навіть високий рівень кваліфікації виконавців.
Це стосується. в першу чергу, музичних творів віртуозного характеру. При
перекладенні також потрібно враховувати нерівноцінні технічні можливості
струнно-смичкового контрабаса та балалайки-контрабас (кращого за акустичними та
конструкторськими даними серед інструментів контрабасової групи). Смичкова
техніка струнного контрабаса дає можливість застосування більших технічних
можливостей при виконанні. А відсутність на балалайці-контрабас четвертої
струни sul G (малої октави по запису) звужує діапазон звучання. Тому, при
перекладенні з симфонічної партитури утворюються відрізки звучання, що треба
або переносити на октаву вниз, або використовувати прийом імітації технічно
неможливої для виконання фактурної лінії. Переосмислення технічних труднощів у
процесі перекладення (інструментовки) зводиться до трьох напрямків:
рух по опорних долях метро-ритмічної структури (нерівноцінні теситурні
можливості музичних інструментів);
пропуски дрібних тривалостей (імітація технічно-неможливої для виконання
фактурної лінії);
пропуски окремих звуків ладово-гармонічного супроводу.
Пропуски звуків стосуються, в першу чергу, окремих елементів фактури в
партитурі перекладення. Такі пропуски допускаються в тих випадках, коли
теситурні та технічні можливості народних інструментів не дозволяють повністю
відтворити фактурні особливості оригіналу. Іноді пропуски окремих звуків
ладово-гармонічного супроводу пов’язані з логікою голосоведення, що відображає
специфіку оркестру народних інструментів. Для оптимального вирішення цього
питання важливе значення мають творчі здібності автора перекладення і, якщо
пропуски окремих звуків оркестрової фактури неминучі, то вони повинні бути
виправдані логікою розвитку музичного матері
- Київ+380960830922