Розділ 2.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА
ІНШОЇ ОСОБИ
2.1. Типологічні ознаки та поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з
рятуванням майна іншої особи
Аналіз змісту ст. 1162 ЦК України дозволяє встановити найбільш характерні риси
(ознаки) зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, а
потім на цій основі спробувати сформулювати визначення поняття відповідних
зобов’язань.
Як підґрунтя для подальших досліджень оберемо зміст та сенс положень ст. 1162
ЦК України, а також удамося до системно-структурного аналізу концепції
Цивільного кодексу стосовно розташування вказаної та інших норм у його
структурі.
Спираючись на таку методологічну основу, можна зробити висновок, що головними
ознаками зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна фізичної або
юридичної особи, є такі риси.
По-перше, має бути врахована та обставина, що цивільні права та обов’язки
учасників відносин, що виникають у зв’язку з рятуванням майна фізичної або
юридичної особи, у сукупності утворюють цивільні правовідносини, тобто такий
правовий зв’язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично
рівними суб’єктами, які виступають як носії цивільних прав та обов’язків [215,
С. 67; 229, С. 61-62].
Звідси випливає, що, оскільки зобов’язання, які виникають у зв’язку з
рятуванням майна фізичної або юридичної особи, є цивільними правовідносинами,
їм властиві всі елементи, що у сукупності складають його структуру і
характеризують будь-яке правове відношення – суб’єкти, об’єкт, права та
обов’язки сторін [204, С. 61-70].
Виходячи з такої структури цивільних правовідносин взагалі, а також беручи до
уваги зміст ст. 1162 ЦК України, можна відповідним чином охарактеризувати
структуру правовідносин, які виникають внаслідок вчинення дій, спрямованих на
рятування майна інших осіб.
При цьому внаслідок того, що всі різновиди зобов’язань, які виникають внаслідок
завдання шкоди рятувальнику при вчиненні ним рятувальних дій, є зобов’язаннями
одного роду, правовідносинам, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої
особи, властиві елементи одного й того самого типу.
Разом із тим, оскільки зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна
іншої особи, є родовими і, як такі, включають окремі різновиди наслідків
рятувальних дій, деякі їхні елементи у межах загального типу зобов’язань мають
істотні відмінності.
Зокрема, у самому загальному вигляді суб’єктний склад зобов’язань, що виникають
у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, може бути визначений таким чином.
Суб’єктами зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна фізичної або
юридичної особи, є кредитор (особа, якій завдано шкоди внаслідок вчинення нею
рятувальних дій, або у випадку смерті фізичної особи – суб’єкти вказані в
законі) та боржник (держава, власник або володілець майна).
Інакше кажучи, суб’єктами зазначених правовідносин (зобов’язань) є уповноважена
особа (рятувальник, потерпілий) та зобов’язана особа, яка має відшкодовувати
шкоду рятувальнику (держава, власник або володілець).
Рятувальником може бути правоздатна (але не обов’язково дієздатна) особа. У
залежності від того, про який різновид зобов’язань, що виникають внаслідок
рятування майна фізичної або юридичної особи, йдеться, це може бути тільки
фізична (при завданні шкоди життю або здоров’ю рятувальника), або як фізична ,
так і юридична особа (при завданні шкоди майну особи, яка вчиняла рятувальні
дії).
Зобов’язаним відшкодувати шкоду суб’єктом тут може бути держава, яка виступає
тут через свої уповноважені органи, а також власник або володілець майна, яке
рятував рятувальник.
Об’єктом зазначених зобов’язань, як випливає зі ст. 1162 ЦК України, є майнові
блага, яким загрожувала небезпека, а також блага, яким була завдано шкоди при
рятуванні майна іншої особи.
Із врахуванням викладеного вище, передусім, треба з’ясувати, що у контексті
правила, встановленого ст. 1162 ЦК України, слід мати на увазі під „майном”,
яке особа рятувала від реальної загрози.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном, як особливим об’єктом цивільних прав,
вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки .
Отже, як випливає з цієї норми ЦК України, майно у ній трактується як
категорія, що має такі ознаки:
майно є особливим об’єктом цивільних прав;
2) майно може розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути
фактично тотожнім поняттю речей, але може і не мати такого субстрату (майнові
права та обов’язки);
3) майном може вважатися сама річ, але поняття „майно” може бути і ширшим за
поняття “річ”, охоплюючи суміжні з нею категорії „сукупність речей” тощо.
Звідси, як зазначалося в літературі, можна зробити висновок, що під „майном” у
ЦК мається на увазі узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупність
матеріальних благ та обтяжень, що можуть бути об’єктом цивільних правовідносин
[216, С. 231].
Разом із тим, слушними здаються і ті міркування, що, оскільки поняття „майно” є
збірним, необхідно правильно визначати його зміст стосовно конкретних
правовідносин, враховуючи ті критерії, за якими законодавець серед об’єктів
цивільних прав виділяє „майнову групу”, позначивши її контури вихідним поняттям
„речі”, „гроші і цінні папери”, „майно”, „майнові права”, „інше майно”, і
конкретизуючи цей клас об’єктів за допомогою категорій „нерухоме майно”,
„нерухома річ”, „нерухомість”, „складні речі”, „неподільні речі” тощо.
Однак, при цьому звертається увага і на те, що в даному випадку слід
враховувати також ту обставину, що поряд з такою диференціацією „майнової
групи” останнє поняття має певне узагальнююче значення, оскільки п
- Київ+380960830922