Вы здесь

Фізична реабілітація осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта та спинного мозку в умовах стаціонару

Автор: 
Кобелєв Степан Юрійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000850
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методи дослідження
Для вирішення поставлених завдань ми використовували:
Соціологічні методи (вивчення історій хвороби, бесіда, опитування);
Педагогічні методи (педагогічний експеримент, педагогічне спостереження);
Медико-біологічні методи (мануальний м’язовий тест, гоніометрія, тестування
паталогічного тонусу м’язів, тестування чутливості, тестування
соціально-побутових навичок, визначення активності перекисного окислення
ліпідів, вмісту середніх молекул, нуклеїнових кислот (дезоксирибонуклеїнової -
ДНК та рибонуклеїнової - РНК), гемоглобіну, лейкоцитів, швидкості осідання
еритроцитів у крові та оксиду азоту (нітритів) - у сечі, вимірювання загальної
температури тіла);
Методи математичної статистики та кореляційного аналізу.
Реабілітаційне обстеження осіб з ХСМТ проводилось після призначення лікарем
фізичної реабілітації на 2-3 день після оперативного втручання, через 2 тижні,
та 4 тижні (або перед випискою), перебування пацієнтів на стаціонарному
лікуванні.
Загальну оцінку стану потерпілого проводили нейрохірурги та неврологи
відділення, використовуючи стандартні методи клінічного обстеження у неврології
та нейрохірургії.
Лікар обстежував пацієнта, встановлював медичний діагноз та розглядав
доцільність скерування його до фізичного реабілітолога. Скерування містили
визначені лікарем застереження та протипокази до виконання реабілітаційних
заходів, які переважно стосувалися амплітуди руху, силових та функціональних
навантажень, зокрема:
Обмеження на виконання активних або пасивних рухів певної амплітуди щодо
визначених осей, які могли б спричинити ушкодження опорно-рухового апарату та
м’яких тканин (лікар вказував дозволену амплітуду руху в суглобах у градусах).
Прийняття окремих положень тіла після проведеної стабілізації хребта (лікар
вказував дозволений кут вертикалізації тіла).
Комплексне реабілітаційне обстеження ми проводили відповідно до медичного
діагнозу і встановлених лікарем протипоказів та застережень, зокрема (Додаток
А):
Виділявся ведучий синдром (повне, центральне, Браун-Секара, ураження передньої,
задньої частини, конуса спинного мозку, корінців кінського хвоста).
Ступінь ураження спинного мозку оцінювався за шкалою Американської асоціації
спинальної травми (American Spinal Injuries Association (ASIA):
А – повна втрата чутливих та рухових функцій нижче від рівня ураження,
включаючи сегменти S4-S5;
В – часткове ушкодження із збереженням чутливості при повній відсутності
рухових функції нижче від рівня ураження включаючи сегменти S4-S5.
С – часткове ушкодження із збереженою руховою функцією нижче від рівня
ураження. Ключові м’язи тестуються на оцінку 3 та нижче по ММТ
D – часткове ушкодження із збереженою руховою функцією нижче від рівня
ураження. Ключові м’язи тестуються на оцінку 3 та вище по ММТ
Е – повністю збережена рухова та чутлива функції спинного мозку.
Визначався крайній прояв підвищення ахілового сухожилкового рефлексу – клонус
стопи, який викликався швидким розтягом триголового м’язу гомілки у положенні
лежачи на спинні із розігнутою у колінному суглобі ногою. При цьому виникає
ритмічне коливання стопи (скорочення триголового м’язу гомілки), яке
визначається як помірно (до 10 коливань) та сильно виражене (постійне коливання
стопи при її утриманні). При органічних ураженнях нервової системи клонус стопи
набуває стійкого характеру.
При ураженні спинного мозку з’являється патологічний рефлекс Бабінського або
симптом розгинання великого пальця, який може бути ізольованим або з одночасним
розведенням решти пальців. Він викликається штриховим подразненням тупим
предметом по зовнішньому краю підошви. Цей симптом досить постійний при
центральному ураженні нервової системи і є одним з ранніх та найбільш тонких
проявів порушень пірамідного шляху у головному або спинному мозку [113, 141].
Реабілітаційне обстеження доповнювалось дослідженням ряду показників крові та
сечі, які за даними ряду авторів відображають загальну реактивність організму,
стан життєдіяльності ушкоджених клітин і швидкість відновлення їх
функціонування.
2.1.1. Вимірювання амплітуди руху в суглобах (гоніометрія)
Вимірювання амплітуди руху у суглобах ми проводили методом гоніометрії, який
був розроблений у 1974 році студентами Бостонського університету [164, 181].
Вимірювання амплітуди руху ми здійснювали пасивно. Дані гоніометрії ми
використовували для визначення наявності дисфункції опорно-рухового апарату,
постановки завдань втручання, вибору методів втручання, оцінки прогресу чи
регресу симптомів ураження, модифікування втручання, визначення ефективності
специфічних реабілітаційних методів. Для зручності вимірів та запису ми склали
таблицю (додаток Б), в якій наведені середні показники норм амплітуди руху в
основних суглобах, в яких проводилось вимірювання.
2.2.2. Тестування чутливості
Дослідження чутливості (больової та дотикової) ми здійснювали по ключових
точках виходу шкірних нервів на тілі пацієнта використовуючи шкалу ASIA [157,
174]. Таких ключових точок за даною шкалою визначено 28, як для правої так і
для лівої сторін тіла. Тестування проводилось окремо для дотикової та больової
чутливості.
Для визначення больової чутливості ми використовували голку з тупим кінцем та
вату або спеціальний пензлик – для визначення дотикової чутливості. Сприйняття
кожної ключової точки поділено на три рівні:
0 –
відсутність будь-якого відчуття;
1 –
зменшене (часткове чи змінене сприйняття, включаючи гіперестезії);
2 –
нормальне відчуття.
Тестування проводилось білатерально. Неможливість розрізнити пацієнтом тупий та
гострий подразник при тестуванні больової чутлив