РОЗДІЛ 2
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ МАЛІ ЕПІЧНІ ФОРМИ КОМІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ: ТИПОЛОГІЧНІ
СПІЛЬНОСТІ ТА ВІДМІННОСТІ
2.1. Проблемно-тематичний спектр
Спільні закономірності історичного поступу, що його переживала Західна Європа в
XII-XVI ст., безперечно, спричинили і виникнення типологічних збігів між
національними літературами західноєвропейського регіону. Як зауважує Д.Дюришин,
“кожній літературі притаманні як специфічні закономірності зросту, які
витікають із вітчизняних умов і самобутніх традицій, так – одночасно – і
закономірності загального порядку, зумовлені міжнародним характером
літературного розвитку” [74, с. 173]. У зв’язку з цим комплексне дослідження
міської “низової” літератури однієї регіональної літературної спільності
західноєвропейського високого Середньовіччя та Відродження має на меті
прослідкувати крім подібних закономірних видових ознак, також і особливості
національних жанрових моделей аналізованого різновиду літератури.
Згідно з традицією, що сформувалася в лоні літературознавчої компаративістики,
виявлення певних типів зв’язку слід розпочинати з порівняльного вивчення
найпростіших складових літературного твору, тому бачиться доцільним перший етап
даного дослідження присвятити тематологічному рівню, а саме виокремленню
провідних тем, мотивів і топосів. Окрім того, зазначений аспект порівняльного
аналізу цікавий тим, що він чи не найкраще з-поміж вивчення усіх інших
складових рівнів художнього твору демонструє типологічні спільності. На
підтвердження сказаного можна навести слова О.Веселовського, який під мотивом
(одним із найменших розповідних елементів) розумів сутнісні формули людського
життя, що повторюються повсякчас. Відтак, ці формули, на думку вченого,
з’являлися в різних племенах (народностях), середовищах в умовах подібного
соціально-побутового розвитку [цит. за: 220, с. 203].
Аналіз топосів, які становлять собою “зафіксовані формули, фрази, звороти,
цитати, стереотипні образи, емблеми, успадковані мотиви, технічні способи
впорядкування і виконання окремих завдань і вимог у типових ситуаціях” [26, с.
468], дозволить не лише ще раз підтвердити загальновідому закономірність
самозародження подібних тем і мотивів у різнонаціональних соціокультурних
контекстах, але й, що саме головне, виявити специфіку ментально-світоглядної
картини середнього класу та подібність механізмів її художньої репрезентації в
літературних текстах.
Для порівняльного дослідження міської західноєвропейської “низової” літератури
зупинимося на найяскравіших її зразках: французьких фабліо (ХІІ-ХІІІ ст.),
німецьких шванках, представлених у народній книзі про Тіля Уленшпігеля, а також
англійських джестах, що ввійшли до збірок “Сто веселих історій” (1525),
“Торбина новин” (1557-1558) і “Кумедні оповідання майстра Скелтона,
поета-лауреата” (1567).
Зауважимо, що наявність схожих тем, які реалізуються через систему подібних
мотивів, ситуацій і топосів, зумовлена однаковим суспільно-історичним поступом,
що його переживала тогочасна Європа, і який ознаменувався переходом від
Середньовіччя до Відродження. Тематичний же ряд, характерний лише для тієї чи
іншої літератури, репрезентує, в першу чергу, специфічну етно-ментальну картину
народу, його світоглядні установки, національні особливості
соціально-економічного, культурного, релігійного життя.
Спільною для всіх трьох національних літератур постає антиклерикальна тема, що
реалізується через низку популярних мотивів. Пріоритетність саме цієї
тематичної домінанти впродовж не одного століття (розквіт французьких фабліо
припадає на XII ст., а англійських джестів – на XVI ст.) є свідченням
неухильного зростання народного незадоволення діями представників інституту
церкви. Присутність творів на дану тематику у французькій літературі і доволі
часте її функціонування у німецькій та англійській “низовій” прозі є,
думається, яскравим свідченням демонстрації протесту проти інституту церкви:
від спорадичної критики до західноєвропейського руху, що отримав назву
Реформація. Зауважимо, що на тематологічному рівні типологічна спільність
фабліо зі шванками та джестами обмежується лише даною, антиклерикальною,
тематикою. Відсутність такої ж чітко вираженої подібності на рівні інших тем,
домінуючих у певних національних різновидах “низової” комічної літератури, може
бути пояснена насамперед хронологічними межами активного функціонування цих
різновидів. Зародження і пік популярності французьких фабліо припадає на період
високого Середньовіччя, самостійної культурної епохи, в лоні якої сформувалося
коло специфічних тем, що з плином часу поступово втрачали свою гостру
актуальність. Розквіт шванків і джестів припадає на більш пізній
історико-культурний період – добу Відродження, яка визначає принципово
відмінний спектр зацікавлень індивідуума, а отже і відмінний набір улюблених
мотивів, сюжетних схем, типів героїв тощо.
Зупинимось насамперед на розгляді спільної для різнонаціональних жанрів теми –
сатирично-викривального змалювання служителів церкви. У фабліо ця тема
реалізується здебільшого через такі провідні мотиви, як зображення лицемірства
церковного кліру, викриття ганебної практики стяжання й хабарництва священиків,
висміювання таких вад, як жадібність, хтивість і розпутність. Прикметно, що
типова для фабліо манера репрезентації сюжетних колізій тяжіє до
прецедентальності, тобто описувані випадки і змальовувані ситуації подаються не
як типове (загальне), а як щось таке, що виходить за межі звичного
(традиційного). Саме тому автори фабліо приділяли значну увагу конкретизації
- Київ+380960830922