РОЗДІЛ 2. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ СЕРЕДОВИЩЕМ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Аналіз умов розвитку середовища підприємства у перехідний період
Складність організації ефективної роботи виробничих систем, що функціонують, як
відомо, у формі підприємства, полягає в тому, що суспільні відносини
перебудовуються під впливом ринкових зв'язків, які в Україні знаходять
поширення досить недавно - протягом останніх тринадцяти років. Перехідний
період економіки супроводжується невиправданим вивільненням частини праці, яка
залишається довгий час у державі без належного застосування, припиненням
виробництва продукції на технологічно трудомістких і дотаційних підприємствах,
які очікують модернізації. Це ускладнює використання не тільки живої, але і
минулої праці в суспільно необхідних масштабах.
Істотний вплив на результати праці робить господарський механізм держави, що
пристосовується до ринкових умов. Не наповнене відповідним зростанням
продуктивності праці скорочення робочого часу призводить до уповільнення темпів
зростання виробництва продукції, загального матеріального добробуту в країні й
інших наслідків негативного змісту. На вирішення цих і інших питань він поки що
й спрямований.
Виробнича система як поняття достатньо вивчене і являє собою у джерелах
дослідників різних часів або сукупність “ряду природних (люди, природа,
матеріали) і штучних (будинки, споруди, машини, механізми) систем із властивими
кожній з них екологічним, природним, соціальним, економічним, фізичним,
хімічним і іншим середовищами” [1, с. 71], або “визначене сполучення і
з'єднання в просторі і в часі особистих і речовинних елементів виробництва,
тобто людей, знарядь праці і предметів праці” [38, с. 12], або систему
“раціонального з'єднання речовинних, соціальних і трудових елементів
виробництва з метою випуску продукції...” [39, с. 25]. У залежності від
поставлених перед дослідженням завдань, можна приєднатися до кожного з
наведених трьох визначень виробничої системи, тому що вони можуть вважатися
правильними, оскільки відбивають систему раціонального з'єднання в часі й у
просторі особистих і речовинних факторів виробництва з метою випуску суспільно
корисної продукції. Саме на виробничу систему впливає господарський механізм,
пропонуючи їй робоче середовище, що тотожне соціально-економічному укладу, який
прийнятий у суспільстві.
Якщо соціально-економічний устрій пропонує виробникові визначену систему
виробництва, розподілу, обміну і споживання, і ця система може бути за своїм
змістом різною через діючі мотиви власності на засоби виробництва і споживання
готової продукції, то виробнича система, що прилаштовується до цього змісту,
організовує єдність виробництва. Перед виробничою системою постає зовсім
конкретне завдання організувати спільну діяльність людей на основі розподілу
трудових функцій між виконавцями і місцями, відповідних робітникам, які
обумовлюються технологією і технічною оснащеністю виробничо-технологічного
процесу. Природно, що робочу силу, знаряддя праці, будинки, спорудження і
транспортні засоби виробнича система одержує у результаті мобілізації
організаційного середовища держави як минулу працю, матеріали, енергію – із
природного середовища території, а фінанси – від підприємця. Доступ до
сировинних, матеріальних, енергетичних і інших необхідних для виробництва
ресурсів забезпечується теж господарським механізмом, а робоча сила, знаряддя
праці, будинки, споруди і транспортні засоби залучаються за наявності капіталу
функціональним середовищем. Це означає, що господарський механізм поєднує
зусилля держави і власника капіталу.
До даного моменту господарському механізму у роботі давався аналіз, виходячи з
теоретичного його змісту. Однак даний етап дослідження вимагає ввести у нього
функціональні елементи, що дозволить використовувати його у практиці
господарського управління. Відправною точкою для одержання такого визначення є
та обставина, що виробнича система функціонує в організаційному середовищі
держави. Дане і піддається далі вивченню за схемою
“держава-регіон-підприємство”.
В організаційному середовищі держави повсюдно діє положення, яке застерігає
виробників і організаторів усіх рівнів і систем від того, щоб кожний з них
керувався мотивами економії включених у виробництво людських, матеріальних і
фінансових ресурсів. Це положення сформульоване лаконічно К. Марксом і воно
полягає в тому, що суспільству потрібно “досягати виробничої мети з найменшою
витратою засобів” [6, т. 26, ч. ІІ, с. 608]. Дане положення, якщо воно
виконується, перетворюється у неодмінну умову процвітання будь-якого устрою
економіки. Якщо наведеної умови не дотримуватися, то суспільство неминуче
прийде до економічного занепаду, тому що порушується момент раціонального
використання життєзабезпечуючих ресурсів. Щоб цього не відбувалося, функції з
економії ресурсів має виконувати господарський механізм, що підстроює виробничу
систему до самофінансування [40]. Про це йдеться в декількох місцях авторами
[12], що досліджують моменти самоналагодження господарського механізму:
“Самоналагодження господарського механізму на різних етапах розвитку людського
суспільства іманентне йому як складній системі, що за допомогою саморегулювання
приводить форми і методи господарювання у відповідність зі зростаючими
продуктивними силами, - говорять вони. - У загальному виді проблема
адекватності господарського механізму продуктивним силам полягає в наступному:
господарський механізм суспільно-економічної формації адекватний етапу її
розвитку, якщо він для даного рів
- Київ+380960830922