РОЗДІЛ II
ЛІТЕРАТУРНІ МЕТАТЕКСТИ КУЛЬТУРИ: ОНТОЛОГІЧНЕ ОСЯГНЕННЯ СВІТУ
Література як спосіб виявлення метатекстуальних конструкцій
Література виступає як спосіб збагнення світу. І ми зупинимося на творчості
представників романтизму, звернемось до творчості Ф.Достоєвського, оскільки
вважаємо, що саме вони є найкращою і найяскравішою ілюстрацією часу, епохи,
коли література почала виконувати функції не описуючого, не житійного, а
світоглядного. Романтизм навчав як жити (Гете, Шиллер), ставив і вирішував
світоглядні, філософські завдання, які прекрасно вирішує філософія та
література.
Ми обрали літературну форму, оскільки вона є найбільш зрозумілою для людини ніж
філософський дискурс, хоча література і філософія завжди йдуть пліч-о-пліч. Ми
спробуємо довести, що література філософічна, але існують різні культурні
дискурси, різний понятійний апарат та різні способи проникнення в один і той же
предмет.
2.1.1.1. В англійському романтизмі в більшому ступені, на наш погляд, виявленні
метатекстуальні конструкції. І, насамперед, великий інтерес викликає до себе
історія людської душі в зіставленні її з історією цілого народу і держави.
Творчість відомого англійського письменника і допоможе нам провести паралель
різнопланових світів душі та реальності, світу почуттів та світу історії.
Байрон у “Дон Жуані”, спочатку вибором героя, що починає своє подвійне,
рівнобіжне існування і як герой-герой, і як герой-автор, а потім звертанням до
жанру комічної поеми, що трансформується на наших очах у роман “Життя і думки
лорда Байрона, джентльмена”, викладає теорію романтичного жанроутворення,
вихідним принципом якого стає нічим не стиснуте, вільне, граюче всіма реаліями
матеріального і духовного світу, художницьке “Я”.
Культурні, історичні, психологічні, соціальні відкриття романтизму, що прагнуть
знайти для себе адекватне художнє втілення, знайшовши його, виявляються
все-таки під могутнім формоутворюючим впливом “Я”. І насамперед, це стосується
відносин до художньої спадщини. З одного боку, розширюючи його безпрецедентно
широко - античність європейська, мудрість Древнього Сходу, Середньовіччя, епоха
Відродження, бароко, і все це - у романтичному “універсальному” просторі
Культури; з іншої, пропонуючи зовсім особливе індивідуальне вчитування,
переосмислення, що часом приймає форми стилізації, наслідування. Звідси
настільки часті «чужі сни» Байрона, Кітса, Ірвінга, “автентичні” підробки
Меріме, Гофмана. Звідси природні для романтичного творення “Я” “гри в
літературі з літературою”.
Просвітництво дало різноманітні типи роману і повісті, жанрів, яким
просвітителі віддають явну перевагу. Це тексти соціально-побутові, філософські,
сентиментально-психологічні, сатиричні, дидактико-виховні,
авантюрно-пригодницькі, що змістом сягають метатекстуальності.
Мета - у даному випадку означає “після”, “за” тільки дуже приблизно, оскільки
мова тут йде про особливу організацію, особливий тип художньої свідомості, що,
будучи приналежністю визначеного “Я”, у силу того, що “Воно” прагне до своєї
мети, перетворюється в “Не Я”, парадоксально знаходячи при цьому абсолютну
автентичність.
Просліджуючи еволюцію романтичного метатексту з погляду таких його складових,
як герой-автор-художній добуток, ми дійдемо висновку про те, що англійський
варіант цієї еволюції своїми визначальними віхами має на рубежі XVIII-XIX
століть творчість Байрона, що постає не без інтенсивної розробки метатекстового
дискурсу, який стає в “Дон Жуані” невід'ємною частиною його поетики і дає
англійську модель “універсального” романа-метатекста; а на рубежі XIX-XX
століть такою віхою стає творчість Уайльда і Гарді, що не тільки відсилає нас
до поетики романтиків у її конститутивних моментах, але і подальше осмислення,
що продовжує розробку головних складових романтичної метатекстової парадигми,
оскільки властивий їм дискурс генетично сягає саме до романтизму, але,
розвертаючись у нових історико-культурних умовах, вимагає осмислення.
Дж. Байрон у своїй творчості споконвічно звертається до метатекстових проблем і
неухильно рухається до створення особливого типу універсального роману, що з
повним правом можна назвати “мета текстуальним”: і з погляду його поетики, і з
погляду його змісту. Поняття “байронізм” при цьому наповняється новим смислом.
Визначальною в подібному контексті стає категорія “граючий автор”,
“художник-критик”. У результаті предметом байроновського дискурсу стає як
“сумарний текст” романтизму в цілому, так і рефлексія над еволюцією власної
творчості.
2.1.1.2. “Життя і думки Трістана Шенді, джентльмена”, де авторська роль сягає
ігрової взаємодії ролей пастора Йоріка, шановливого автора “послань” і
“присвят”, учасника діалогу з “милостивою публікою” і конструктора романних
“схем”. Роль Автора у Байрона є результатом ігрових перипетій у діалозі
багатьох голосів і масок: упередженого літературного “оглядача”, “друга родини”
дона Хосе із Севілії, “політика” та “історіографа” “століття Наполеона”, “лорда
Байрона”, “поета Байрона”, “Мефістофеля, що спостерігає” і т.п.
У центрі уваги Байрона-композитора виявляються закони побудови художнього
твору, закони його сприйняття і впливу на читача, осмислення попереднього і
сучасного йому досвіду словесності, система існуючих цінностей і позачасові
цінності.
Власне кажучи, Дон Жуана можна назвати іспанським варіантом Фауста, оскільки
спонукальний імпульс кожного - це прагнення до Ідеального, вираженим самим
парадоксальним образом: “грішу, тому що люблю святе”. Але є між ними й істотне
розходження. Чорнокнижництво Фауста пояснюється вичерпаністю його віри у власні
людські сили на шлях
- Київ+380960830922