РОЗДІЛ 2
АНТИЦИКЛІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
ВИСОКОРОЗВИНЕНИХ КРАЇН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1. Аналіз економічних циклів високорозвинених держав світу
XX ст. характеризується значним прогресом в економічному розвитку країн,
ознаками якого є нарощення обсягів світового ВВП, формування міжнародної
фінансової інфраструктури, диверсифікація міжнародної торгівлі, радикальні
інноваційні зрушення у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Але
водночас навіть країни, для яких раніше були характерні найвищі темпи зростання
економіки, переживали їх уповільнення та економічні рецесії. Тому аналіз
циклічності становить особливий інтерес з точки зору дослідження попередніх
періодів, адже виявлені у минулому тенденції та закономірності, враховуючи
властивість економічних циклів генетично відтворюватися на кожній наступній
стадії, можна екстраполювати на майбутнє і тим самим прогнозувати динаміку
ринкової кон’юнктури.
Традиційно у хронологічному аналізі економічних циклів, як окремого емпіричного
напрямку дослідження циклічності, економічна динаміка розглядається,
відштовхуючись від визначних з історичної точки зору подій. За цим підходом
“довоєнний” період – це період часу до I Світової війни (1881-1913);
“міжвоєнний” – часовий інтервал між I та II Світовими війнами (1919-1938);
“післявоєнний” – після II Світової війни (1948-...). Альтернативним варіантом
такого розмежування історичних періодів є виокремлення загальносвітових
монетарних режимів: “золотий стандарт” (цей період часу відповідає тривалості
“довоєнного” періоду), “золотовалютний стандарт” (співпадає із “міжвоєнним”
періодом), період дії Бреттон-Вудських угод (режим фіксованих валютних курсів
за Бреттон-Вудської валютної системи, 1950-1972 рр.), період після дії
Бреттон-Вудських угод (режим плаваючих валютних курсів за Ямайської валютної
системи, 1973 р. і до теперішнього часу). Аналізу при цьому підлягають ключові
характеристики економічних циклів, такі як варіація, тривалість, частота,
амплітуда тощо.
З метою виявлення об’єктивних тенденцій циклічного розвитку світової економіки
вважаємо за доцільне, в першу чергу, провести аналіз циклічності у контексті
кризового розвитку країн, що дозволить простежити основні закономірності їхньої
економічної динаміки. Так, зведена оцінка фінансових криз та економічних
рецесій у високорозвинених державах і таких, що розвиваються, за період
1881-2000 рр. (табл. 2.1) показує, що кризові явища та процеси в економічній
сфері за період 1881-2000 рр. характеризувались найбільшою глибиною і найвищою
частотою появи у міжвоєнний період (1919-1938 рр.).
Таблиця 2.1
Характеристика фінансових криз та економічних рецесій
за період 1881-2000 рр. *
Показники
“Довоєнний” період
“Міжвоєнний” період
Період дії Бреттон-Вудських угод
Період після дії Бреттон-Вудських угод
(1881-1913 рр.)
(1919-1938 рр.)
(1950-1972 рр.)
(1973-2000 рр.)
Частота фінансових криз (% від кількості років) **
4,9
13,1
7,1
9,7
в т.ч.:
Банківські кризи
2,3
4,8
0,0
2,0
Валютні кризи
1,2
4,3
6,9
5,2
Подвійні кризи
1,4
4,0
0,2
2,5
Глибина рецесій
(% від ВВП) ***
Без фінансових криз
10,7
8,5
6,7
14,3
Високорозвинені держави
9,7
8,5
8,1
14,1
Країни, що розвиваються
11,0
8,5
4,2
15,1
Продовження табл. 2.1
З фінансовими кризами
19,6
29,3
14,6
19,9
Високорозвинені держави
7,8
25,0
12,3
18,1
Країни, що розвиваються
24,5
39,0
18,1
27,8
* Аналіз проведено у розрізі 21 країни світу, серед яких високорозвинені
держави – Австралія, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина,
Греція, Італія, Японія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція,
Швейцарія, Великобританія, США; країни, що розвиваються – Аргентина, Бразилія,
Чилі.
** Частота фінансових криз визначається як відношення кількості криз до
кількості країн-років (кількість країн, помножена на кількість років у межах
періоду, що розглядається).
*** Глибина рецесій визначається як кумулятивна різниця між фактичним
зростанням та попереднім трендовим його рівнем.
Джерело: [92, с.113].
Дані показують, що найстабільнішими з економічної точки зору є періоди
1881-1913 рр. (“довоєнний” період) та 1950-1972 рр. (період дії
Бреттон-Вудських угод). Відповідні показники частоти фінансових криз складають
4,9 та 7,0%. Заслуговує на особливу увагу відсутність банківських криз у
країнах, що досліджуються, протягом періоду дії Бреттон-Вудських угод, однак
для них характерна найвища частота появи валютних криз. Найбільш кризовим є
період 1919-1938 рр. (“міжвоєнний” період), для якого показник частоти появи
фінансових криз становить 13,2%, подвійних – 4,0%. Період дії Ямайської
валютної системи, який пов’язують з лібералізацією валютного курсоутворення (за
принципом плаваючих валютних курсів), характеризується значним підвищенням
фінансових ризиків у міжнародній економіці, про що переконливо свідчить
зростання частоти фінансових криз порівняно із такою протягом періоду дії
Бреттон-Вудських угод (відповідні показники частоти фінансових криз складають
7,1 і 9,7%). Дані показують, що спад ВВП по відношенню до трендового рівня є
найбільшим саме у періоди розгортання фінансових криз. Крім того, фінансові
кризи, якщо порівнювати періоди 1950-1972 рр. та 1973-2000 рр., стали частішими
в останньому, особливо у країнах, що розвиваються.
Тісний взаємозв’язок між економічними рецесіями та фінансовими кризами можна
пояснити як специфікою функціонування міжнародної фінансової системи, яка
існувала у той чи інший період часу, так і тісною кореляцією між діловою
активністю та фінанс