Вы здесь

Державне регулювання фондового ринку в Україні.

Автор: 
Блага Наталія Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U001906
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ
2.1. Політика державного регулювання та керування фондовим ринком
Вагомою умовою успішного функціонування фондового ринку є ефективна політика
держави щодо його регулювання, котра охоплює всіх учасників фондового ринку і
забезпечує здійснення ними своєї діяльності відповідно до законодавчо
встановлених правил і вимог.
Будь-яка економічна діяльність певною мірою стосується інтересів суспіль­ства
загалом і, як наслідок, стає об’єктом регулювання з його боку. Подвійний
характер фундаментальних економічних зрушень у посткомуністичних країнах –
зміна ролі держави і розвиток ринку – породжує головну проблему перехідного
періоду, а саме – проблему взаємозв’язку між державою та ринком [123].
Потребу в державному регулюванні економіки обґрунтували класики економічної
науки: М. Туган-Барановський [163], Дж., Кейнс [82], Дж. Гікс [56] та інші.
Наприклад, Дж. М. Кейнс і його послідовники вважають, що ринок сам по собі не в
змозі забезпечити цілковитої економічної стабільності та рівноваги. Тому
держава покликана відігравати активну роль у стабілізації економіки країни. З
цією метою необхідно проводити відповідну державну економічну політику,
ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі [82].
Політику державного регулювання економіки досліджували О. Мозговий [120],
І. Михасюк та І. Бочан [116], В. Мікловда [118], С. Чистов, А. Никифоров, Т.
Куценко [67], І. Ткачук [161], О. Ковалюк [86] та інші.
Автор О. Мозговий [120] вважає, що економічне піднесення держави зале­жить від
двох чинників: по-перше, від зваженої урядової політики; по-друге, від
поступового розуміння українцями їхньої самодостатності. На думку вченого, саме
чинник самодостатності, концентрації внутрішніх ресурсів надає певних переваг у
здійсненні економічних реформ в Україні. Вчений державну політику називає ще
фондовою політикою, яку доцільно розглядати в аспекті ролі держави у сфері
випуску й обігу інвестиційних цінних паперів [119].
Вчені І. Михасюк та І. Бочан [116, с. 53] розглядають діяльність держави за
різними поняттями, а саме – за її потенціалом та ефективністю. Під потенціалом
держави розуміють здатність ефективно провадити і пропагувати колективні
заходи; ефективність – це наслідок від використання цього потенціалу для
задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Держава з
більшими потенціальними можливостями може бути значно ефективнішою. Водночас
держава може володіти значним потенціалом, але не бути доволі ефективною, якщо
цей потенціал не використати належно.
Окрім того, С. Чистов, А. Никифоров, Т. Куценко [67] та інші зазначають, що
економічна політика держави слугує основою, на котрій базується державне
регулювання економіки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами,
характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі
сфери суспільного життя, у тім числі фондовий ринок.
На нашу думку, сучасне державне регулювання фондового ринку – це один із
найскладніших і найвідповідальніших процесів, що передбачає складну систему
господарювання, в якій тісно взаємодіють учасники ринку, численні регулюючі
фінансові інститути та громадська думка.
Для стабільного й ефективного функціонування фондового ринку необхідно
розробити нові та вдосконалити існуючі механізми законодавчого регулювання, як
обов’язкової складової політики управління та керування державою фондового
ринку. Це даватиме змогу створити цілісний, високоліквідний, надійний і
справедливий фондовий ринок в Україні, регульований державою і здатний
інтегруватися у світові фондові ринки.
Паралельне існування двох систем господарювання у світовій економіці –
ринкового господарства та планової економіки – засвідчило недостатню
ефектив­ність планової концепції господарювання. Однак державне регулювання
фондово­го ринку є не просто економічним поняттям, а й моделлю господарювання,
яка передбачає здійснення державою низки заходів щодо контролю та нагляду за
ринком цінних паперів, а також запобігання зловживанням і порушенням у цій
сфері. Окрім цього, зазначена модель господарювання передбачає ефективний
перерозподіл ресурсів на користь тих учасників ринку, які використовують їх
ефективніше. На практиці не існує чистої системи господарювання.
Сьогодні фондовий ринок в Україні не вважають добре розвиненим та вправ­но
регульованим державою. З одного боку, учасники ринку повинні виконувати обтяжні
вимоги, котрі практично ніяк не захищають повноваження інвесторів. З іншого
боку, інсайдерівська торгівля та маніпулювання ринком контролюються вкрай
недостатньо.
Понад 50 % розрахунків за угодами щодо акцій здійснюють через офшорні фірми.
Прозорість ринку є низькою, тобто відповідно до інформації, що надається з
офіційних джерел, через ПФТС відбувається приблизно 90 – 95 % від обсягу
торгівлі акціями на організованому вторинному ринку, хоча в загальному обсязі
торгівлі акціями частка операцій, які здійснюють через ПФТС, не перевищує 15 -
20 відсотків обсягів укладених угод. Інші угоди укладають поза межами
організованого ринку [90].
Отже, на сучасному етапі економічного розвитку український фондовий ри­нок
відзначається низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та
ліквідністю. Важливою характеристикою такого стану ринку є те, що під впливом
приватизації український фондовий ринок формується з використанням нечесної
торгівлі та несправедливого відношення брокерів до своїх клієнтів. Причому
основний обсяг угод з цінними паперами укладають поза межами організованого
ринку. Отож ринок сьогодні з