Ви є тут

Формування ринків економічних ресурсів в Україні.

Автор: 
Мартин Ольга Максимівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U001910
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ РЕСУРСНИХ РИНКІВ В УКРАЇНІ
2.1. Макроекономічні чинники формування і стану ринку праці в Україні
Трансформаційні зміни у вітчизняній економіці 1990-х років визначалися
насамперед тими чинниками, які Україна успадкувала від колишньої
командно-адміністративної системи. Це деформований ринок праці, затратна
економіка, приховане безробіття, деформована структура зайнятості,
незбалансованість між галузевою та професійною пропозицією робочої сили і
попитом на неї. Друга група чинників пов’язана із трансформаційними змінами
національної економіки: розвиток тіньового сектора економіки і тіньової
зайнятості, зменшення інвестицій в економіку, високий рівень оподаткування,
демографічна криза. Всі ці фактори сповільнили й ускладнили становлення ринку
праці. Тому можна погодитись з економістами, які стверджують, що у перехідній
економіці існує ізоморфний ринок праці (тобто за структурою подібний до ринку
розвинених ринкових країн, але перенесеного у принципово інші умови) [28, с.4;
350], в якому інтегруються ринкові і неринкові інститути.
Демографічна ситуація в Україні набула ознак гострої демографічної кризи:
зниження народжуваності у поєднанні із зростанням смертності призвело до
виникнення депопуляції з 1991 р. Коефіцієнт народжуваності у 1990 р. в Україні
становив 12,7 народжених на 1000 мешканців, тоді як у 2001 р. – 7,7, у 2004 р.
– 9,0 [347, c.186], або відповідно 61% і 71% від рівня 1990 року. Зауважимо, що
коефіцієнти народжуваності сільського населення у 90-х роках були вищими, а
загальні – нижчими, ніж відповідні показники міського населення, що можна
пояснити переважанням у селах людей старшого віку, а також міграцією селян у
міста через нерівноцінність умов життя та праці міського і сільського
населення. Старіння сільського населення знизило кількість народжених, що у
поєднанні з вищою смертністю зумовило початок депопуляції у сільській
місцевості України з 1979 р. З кінця 80-х років – початку 90-х років показники
народжуваності міських жителів почали знижуватись. Зараз коефіцієнти
народжуваності міського населення нижчі, ніж сільського.
У першій половині 90-х років спостерігалося різке зростання смертності
населення України. У 1990 р. коефіцієнт смертності становив 12,1 померлих на
1000 осіб населення, а у 1995 р. – 15,4 [318, с.364]. Протягом 1996-1998 рр.
цей коефіцієнт знизився до 14,4 у 1998 р. [226, с.94]. Таке зниження можна було
б вважати результатом поступової адаптації населення до нових умов життя,
послаблення їх соціальної вразливості, якби не його короткочасність. З 1999 р.
зростання смертності відновилось. У 2003 р. і 2004 р. коефіцієнт смертності
населення України досяг 16,0 [347, с.186], що було на 32,2% вище, ніж у 1990 р.
Зараз коефіцієнт смертності в Україні удвічі вищий, ніж у розвинених країнах.
Економісти вважають, що об’єктивні передумови для зниження рівня смертності
поки що в Україні відсутні.
З огляду на таку демографічну ситуацію кількість населення в Україні з 1993 р.
постійно скорочується. Протягом останнього десятиріччя (станом на 01.01.2005
р.) Україна втратила майже 4,0 млн осіб, або 8% всього населення [318, с.356;
347, с.182]. В Україні середня тривалість життя чоловіків становить 62,1 року,
жінок – 73,6 року [163, с.198-199]. Відповідно середня тривалість життя
чоловіків порівняно з 1990 р. скоротилася більше ніж на 3,5 року, а жінок – на
півтора року [163, с.163-199].
Скорочення чисельності як сільського, так і міського населення – це одна з
особливостей перехідного періоду до ринку, обумовлена не лише явищем
депопуляції, а також міграційними процесами [200, с.225]. Від’ємне сальдо
міграції населення України сформувалося із 1994 р. [226, с.18]. Як міграційні
процеси, так і депопуляцію в Україні необхідно розглядати не лише з позицій
демографічного підходу, а передусім з економічного боку: демографічні процеси,
зміни у віковій структурі населення безпосередньо впливають на
соціально-економічний розвиток.
Ситуація на ринку праці значною мірою залежить від динаміки показника
демографічного навантаження. У 90-х роках показник демографічного наванта-ження
мав тенденцію до зниження. У 2004 р. в Україні на 1000 осіб праце-здатного віку
припадало 398 особи пенсійного [347, с.183]. Демографічне навантаження в селі у
1,5 раза вище, ніж у місті [226, с.278]. За оцінками спеціалістів Ради з
вивчення продуктивних сил Національної академії України, у 2016 р. демографічне
навантаження становитиме 477 осіб [150, с.94].
Головними елементами ринку праці є попит і пропозиція праці, співвідношення між
якими слугує своєрідним індикатором функціонування національної економіки,
використання ресурсів праці, розподілу цього ресурсу між регіонами і галузями.
Нераціональне співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці свідчить
про порушення макроекономічної рівноваги і виникнення несприятливих тенденцій у
використанні робочої сили. Пропозиція праці в Україні тривалий час перевищує
попит. Зауважимо, що така ситуація на ринку праці є закономірною для
постсоціалістичних економік.
Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці є явищем суто
теоретичним. Тому слушною, на наш погляд, є думка російського економіста
С.А.Дятлова, який вважає, що на ринку праці “завжди існує певна невідповідність
між робочими місцями і трудовими ресурсами” [86, с.92]. Ця невідповідність
пояснюється тим, що частина робочих місць (і насамперед новостворених), які
потребують працівників дуже високої кваліфікації, є вільними і незайнятими. За
таких умов працівники, які мають низьку кваліфікацію або не ма