Вы здесь

Облік розрахунків з підприємницької діяльності сільськогосподарських формувань

Автор: 
Канцедал Наталія Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U002003
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Стан договірних відносин та їх облік
Аграрна реформа в Україні, розпочата в 1991 році, мала три головні складові.
Перші дві були спрямовані на проведення реструктуризації великих
сільськогосподарських підприємств та земельної реформи. Третя, виходячи із
загальноекономічної приватизації та інтересів іноземних інвесторів – на
розвиток приватного бізнесу у сферах постачання матеріально-технічних ресурсів
і надання послуг сільськогосподарським виробникам, а також на переробку і збут
сільськогосподарської продукції. Проте, зважаючи на найкращі зусилля і
сподівання від проведення реформ у всіх трьох напрямках, ці головні типи
діяльності так і не стали тісно інтегрованими. Вони також не були достатньою
мірою ефективними.
Сільськогосподарські підприємства в Україні майже повністю залежать від
короткострокового зовнішнього фінансування, натомість частка банківських
кредитів у зовнішньому фінансуванні відносно низька. В ролі основних кредиторів
сільськогосподарських підприємств, як і раніше, виступають постачальники та
державний бюджет. Так, на кінець 1999 року загальна заборгованість
сільськогосподарських підприємств перевищувала 15 мільярдів гривень [88, с.25].
Така заборгованість стала причиною вкрай низької їх платоспроможності, падіння
рівня прибутковості, високих виробничих ризиків, зростання витрат на здійснення
трансакцій та брак застави.
Проблема загострюється ще й тим, що в Україні до цього часу не створено
належної інституційної інфраструктури (йдеться про дієве законодавство щодо
банкрутства та банківської діяльності, бухгалтерські системи та кредитний
реєстр), за допомогою якої вдалося б врегулювати дане питання.
З таблиці 2.1 видно, що починаючи з 1996 року відбувалося різке скорочення
частки банківських кредитів у зовнішньому кредитуванні сільськогосподарських
підприємств.
Таблиця 2.1
Фінансування сільськогосподарських підприємств в Україні за період 1995-2000
рр. [1 Джерело: річні звіти Міністерства агропромислового комплексу за
1995-2000 р., [104, с.27]]
Показник
1995
1996
1997
1998
1999
2000
Власні активи (% від загальної величини активів)
80,6
60,7
83,7
92,5
89,1
84,2
Зовнішні активи (% від загальної величини активів)
19,4
39,3
16,3
7,5
10,9
15,8
Короткострокові кредити (% від величини зовнішніх активів)
98,9
99,0
98,3
99,8
99,5
82,2
Банківські кредити (% від величини зовнішніх активів)
16,0
35,0
16,0
13,0
7,0
4,0
Зменшення ролі банків у кредитуванні частково пояснювалося скороченням
фінансування з державного бюджету, яке раніше здійснювалося через державні
банки. Водночас, збільшувалося пряме державне фінансування. До кінця 2000 року
частка боргів банку скоротилася до 3,1%, а частка боргів держбюджетові зросла
до 38,2%.
Негативні наслідки великої заборгованості перед державою добре відомі. Аби
повернути належні їй кошти, протягом 1995-2000 рр. держава вживала досить
жорстких заходів. Йдеться, зокрема, про конфіскацію зерна, заборону на експорт
зерна та іншої продукції сільського господарства з певних регіонів,
встановлення експортного мита (зокрема, на олійне насіння) та запровадження
складних процедур сертифікації зерна.
Такі кроки влади у період реформування, безумовно, негативно вплинули на
відносини сільськогосподарських підприємств з постачальниками: останні не
отримують належних платежів за реалізовану продукцію (роботи, послуги), або не
мають змоги експортувати зерно, одержане як натуральна оплата.
Відповідно до Закону України “Про списання та реструктуризацію заборгованості
зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податку у зв’язку
з реформуванням сільськогосподарських підприємств” від 16.03.2000 р., всі борги
сільськогосподарських підприємств перед державою було списано.
Після списання боргів основними кредиторами українських сільськогосподарських
підприємств стали їх постачальники. Відтак, у процесі обміну
сільськогосподарські виробники одержують тільки невелику частку кінцевої ціни,
яку сплачують за продукцію споживачі на внутрішньому чи зовнішньому ринках.
Така диспропорція пояснюється існуванням певних особливостей у функціонуванні
окремих ланок маркетингового ланцюга.
Наприклад, у Чорноморських портах України перевантаження зерна із залізничних
вагонів на судно коштує приблизно 12 доларів США за тонну, тобто майже вдвічі
більше, ніж в інших чорноморських портах [88, с.34]. У кінцевому підсумку така
завищена вартість рівнозначна експортному миту. Оскільки в економічному сенсі
Україна є порівняно малою країною (а отже, не може впливати на світові ціни),
завищені маркетингові витрати безпосередньо призводять до заниження цін
виробника. Інші заходи (наприклад, заборона на експорт з деяких регіонів), до
яких влада вдавалася саме у період масового збору урожаю, також діяли як
непрямі податки на сільське господарство.
Боргове навантаження, а також сукупність чинників, що спричиняють недоодержання
доходу сільськогосподарськими виробниками значно знижує показники їх
прибутковості, а отже, є однією з причин збитковості господарювання.
Окрім, власне, рівня прибутковості сільськогосподарського підприємства, для
потенційних позикодавців представляє інтерес коливання цього рівня. Навіть
передбачаючи, що підприємство поверне борг у визначений строк, позикодавці не
поспішають кредитувати його, оскільки існує ризик неповернення боргу внаслідок
виникнення форс-мажорних обставин.
Залежність виробництва від погодних умов спричиняє виникнення ризику
недоодержання продукції. Заздалегідь спрогнозувати величину такого ризику
досить складно – це п