РОЗДІЛ 2. Діяльність бібліотечної мережі науково-дослідних установ НАН України
у 20–80-х роках ХХ ст.
2.1. Становлення бібліотечної мережі НАН України у 20–30-х роках ХХ ст.
Становлення мережі бібліотек НАН України невіддільне від організації та
розвитку системи науково-дослідних установ Української Академії наук. [1
1918 р. – засновано Українську Академію наук (УАН) у Києві, 1921–1936 рр. –
Всеукраїнська академія наук (ВУАН), 1936–1991 рр. – АН УРСР, 1991–1993 рр. – АН
України, з 1993 р. – НАН України.] Бібліотечну політику 1918 – початку 1920 рр.
визначали діячі національної науки і культури, відомі вчені Д. І. Багалій,
М. П. Василенко, В. І. Вернадський, С. О. Єфремов, Г. П. Житецький,
В. О. Кордт, А. Ю. Кримський, В. Л. Модзалевський, П. Я. Стебницький, П.
А. Тутковський та інші. Загальнокультурний, науковий рівень цих діячів, їхні
зв’язки з європейськими науковими колами зумовили й рівень вирішення
бібліотечних проблем. Для бібліотечного будівництва перших пореволюційних років
характерною є напруженість пошуків орієнтирів у бібліотечній галузі. У ці роки
було створено підґрунтя того злету фахової теорії і практики, пік якого припав
на середину 20-х – початок 30-х років, коли закладались основи української
бібліотечно-бібліографічної школи.
Фундатори Академії наук, розуміючи високе суспільне призначення та роль
бібліотеки у системі наукових комунікацій, чітко визначили її місце в
інфраструктурі науки. Передбачалося, що паралельно з Національною бібліотекою
Української держави [2 1918 р. – засновано Національну бібліотеку Української
Держави, 1919 р. – Національна бібліотека України в м. Києві при Українській
Академії Наук, 1919–1920 рр. – Всенародна (Національна) Бібліотека України при
Всеукраїнській Академії наук у м. Києві, 1920–1934 рр. – Всенародна Бібліотека
України в Києві, 1934–1936 рр. – Державна бібліотека ВУАН, 1936–1948 рр. –
Бібліотека Академії наук УРСР, 1948–1965 рр. – Державна публічна бібліотека
УРСР, 1965–1988 рр. – Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР,
1988–1996 рр. – Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського, з 1996 р.
– Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
при наукових установах має діяти система невеликих, але ретельно дібраних
книгозбірень з певних галузей знання. У першому Статуті УАН, затвердженому в
1918 р., зазначалося, що при відділах, при наукових установах та при окремих
кафедрах організуються спеціальні бібліотеки, і передбачалося, що «... все, що
друкується в межах України будь-якими мовами, засилається в одному примірнику
до Академії за-для бібліотек Відділів, установ та катедр, незалежно від тих
примірників, які надходять до Національної бібліотеки» [298, с. 3, 6].
Першочерговим завданням УАН було формування інформаційної бази для наукових
досліджень, у зв’язку з чим проводилася інтенсивна робота щодо збирання та
поповнення бібліотек. У записках, які подавалися у 1918 р. ученими до «Комісії
для вироблення законопроекту про заснування Української Академії Наук у Києві»,
мова йшла про створення в установах, які організовувалися, спеціальних
книгозбірень, що повинні були забезпечувати наукову роботу. Тобто закладалися
методичні засади формування галузевих фондів бібліотек інститутів [115, 132].
За період роботи Комісії до неї надійшло понад 27 записок з обгрунтуванням
необхідності створення низки установ Академїї наук, у т. ч. і книгозбірень у їх
складі. Найконструктивніші з цих документів увійшли до «Збірника праць комісії
для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук у Київі»
(К., 1919).
У перше п’ятиліття існування Академії (1918–1923) робота зі створення бібліотек
у структурі академічних установ проводилася найінтенсивніше. Формування їхніх
фондів здійснювалося, в основному, за рахунок отримання залишених під час
громадянської війни бібліотек ліквідованих установ, дарів та, зрідка, купівлі,
оскільки кошти на придбання літератури були вкрай обмежені. Як правило, це були
повно сформовані колекції, книжкові зібрання з певних галузей знання або
унікальних видань.
У цей період Академія наук складалася з трьох Відділів -
Історично-філологічного, Фізично-математичного та Соціальних наук. [3 З 1922 р.
– Соціально-економічний відділ.] Найактивніше формувалася бібліотека
Історично-філологічного відділу та фахові бібліотеки його установ. В основу
фонду бібліотеки Відділу, яка розпочала свою діяльність з березня 1919 р., було
покладено бібліотеку історика і археолога В. Б. Антоновича (понад 5000 томів
українською, російською та багатьма іноземними мовами, серед яких були
стародруки, рідкісні видання, рукописи, з систематичним каталогом, складеним
самим ученим). Переважна більшість книг була з тих галузей знання, в яких
працювали установи Відділу: археологія, археографія і джерелознавство,
філософія, географія, історія, політична економія, статистика, право тощо.
Бібліотека забезпечувала інформаційну базу активної наукової роботи установ не
лише Відділу, але й усіх співробітників УАН. Першим головою бібліотеки було
обрано академіка Д. І. Багалія, а постійним бібліотекарем –
К. М. Антонович-Мельник, дружину покійного В. Б. Антоновича. [4 Перший піврік
існування Української Академії Наук та начерк її праці до кінця 1919 року. –
К., 1919. – С. 5.] Вже на початок 1920 р. у книгозбірні нараховувалося 7149
прим. (6941 прим. книжок та 208 рукописів). Велику власну бібліотеку подарував
Відділу академік С. О. Єфремов, який у червні 1920 р. звернувся з клопотанням
до керівництва Відділу про прийняття в дар його книжкової колекції [25].
27 червня 1921 р. з метою збереження
- Київ+380960830922