РОЗДІЛ 2
ОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВІЗУАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ
2.1. Перцептивно-когнітивні аспекти візуального мислення
Зміна перцептуальних здібностей, що викликана радикальною трансформацією
комунікації, а також зміщення акценту з традиційного художнього образу на
процес сприйняття актуалізують необхідність розгляду концепту візуального
мислення у контексті теорії репрезентації. У добу, коли людина почала говорити
„словами без кореня”, а множинність світів перетворила у раціональну позицію
різних ракурсів і способів бачення, виникає уявлення про безпосередність
осягнення абстрактної структури предмета, в той час коли вона опосередкована
переживанням і візуальним мисленням.
Враховуючи „онтологічні сумніви” щодо самоцінності візуального мислення,
сьогодні актуальності набувають питання: ідея „розумності” зорового сприйняття,
тобто його зв’язок із понятійним мисленням, перцептуальне заснування
візуального мислення та проблема амодальності бачення. Вирішення цих питань
дозволяє виявити особливості функціонування візуального мислення у сучасних
візуально-культурних парадигмах.
Загальноприйнята дефініція візуального у науковій літературі відсутня,
спостерігається інтенсифікація визначень візуального. Існує багато уявлень, які
охоплюють як зорове (оптичне), так і інтелектуальне бачення, зорове сприйняття
і мислення, зовнішню (видиму) і внутрішню (образну) форми, концепції
гармонізації усіх видимих явищ. Їх узагальнення дозволяє виділити три
розуміння: візуальне мислення тотожне понятійному мисленню; візуальне мислення
є нижчим рівнем понятійного мислення; візуальне мислення якісно інше, ніж
понятійне.
Акцентуючи увагу на специфічності візуального мислення порівняно із вербальним,
зауважимо, що від Декарта до Берклі сприйняття і мислення були розділені, тому
пізніше інтерпретація традиційної візуальної парадигми часто підміняється
логоцентричним заснуванням. Однією з оман окулярцентризму є уявлення про
статичність зору і його обумовленість лише діяльністю людини, її знанням.
Подібний погляд є основою індуктивних епістемологій, що несуть уявлення про
можливість вичерпних репрезентацій і „чистих даних” або сприйнять, з яких, як
із цеглин будується людське знання. З цієї точки зору нормою адекватної
репрезентації об’єкта є дзеркальний образ прямого відображення світу як
механічної структури.
Проблему онтологізації результатів абстрактно-вербального мислення намагається
вирішити Р. Арнхейм, концепція якого виникає на терені взаємодії психології і
мистецтва. Останнім часом філософські аспекти візуального мислення із
визначенням методології послідовного аналізу естетичного і художнього освоєння
світу досліджуються В. Жуковським, Д. Півоваровим.
Візуальне мислення є „опосередкованим узагальненням, відображенням суттєвих
зв’язків і відносин предметів об’єктивної реальності за посередництвом
специфічної знакової репрезентації”[80, 9]. Матеріальний репрезентант стає
зображувально-виразним знаком, що створює можливість реалізації естетичного
відношення за допомогою візуального мислення.
В концепції Р. Арнхейма суттєвими є наступні положення: мислення – є в більшій
мірі візуальне мислення, що не існує без звернення до зорових образів; будь-яке
по-справжньому продуктивне мислення повинно відбуватися у перцептуальній
області; перцептуальне мислення, як правило, буває візуальним; якщо сприйняття
є складовою мислення, то необхідно розвивати і вдосконалювати його перцептивну
базу; „зір – єдина сенсорна модальність, в якій можуть бути із достатньою
складністю представлені усі, в тому числі і вельми складні, просторові
відношення”[8, 162].
Не ототожнюючи візуальне сприйняття із понятійним мисленням або відчуттям,
визнаючи його самоцінність, Р. Арнхейм зазначає, що „на сенсорному рівні
сприйняття досягає того, що в царині розуму відоме під назвою „розуміння””[7,
59], тобто йдеться про якісну відмінність і, водночас, схожість, але не
тотожність інтелектуального і чуттєвого пізнання.
Сам метод психологічного аналізу візуального сприйняття і мислення схожий з
принципами, на основі яких будуються твори мистецтва. Сприйняття естетичної
форми – динамічний процес, обумовлений структурою образів об’єктів, які
відображаються оком; форматуючою силою візуальних органів; потребою людини у
розумінні оточуючої дійсності, настроєм, темпераментом, внутрішніми колізіями.
Твір мистецтва – „застигла гра перцептивних сил”, яка є ключем для осягнення
смислу твору, а візуальне мислення є відтворенням у формі естетичного об’єкта
структури естетичного сприйняття і її моделювання.
Р. Арнхейм у дослідженнях візуального сприйняття обґрунтовує його творчий,
продуктивний характер, що виражається у створенні візуальних моделей. „Кожна
візуальна модель динамічна,...зір це є сприйняття дії”[8, 28]. Спираючись на
концептуальні засади гештальтпсихології, доктрину ізоморфізму і психофізичного
паралелізму, Р. Арнхейм визначає бачення як детерміноване людським оком, що
призводить в подальшому до невиправданого розмежування візуального сприйняття і
візуального знання, відсутності врахування можливостей зворотного впливу
когнітивних структур на процеси сприйняття.
Репрезентація повноти буття виникає тоді, коли явище дійсності перестає бути
сталою формою буття світу і перетворюється на людське знаряддя для реалізації
естетичного задоволення. На наш погляд, естетичне відношення реалізується за
допомогою візуального мислення, що потребує сьогодні „онтологічного розвороту”.
Воно є лише однією з можливостей виявлення буття, через яке визначається, а
тому способом буття реальності, головною умов
- Київ+380960830922