Ви є тут

Засоби моделювання історії в постмодерній українській прозі.

Автор: 
ШЕВЧУК Зоя Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U002647
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ
2.1. Умови та критерії оцінки альтернативності
Мстецтво власними засобами намагається відобразити розуміння сучасною людиною
часу. З особливостей ретроспективного погляду на історію та синергетичної
теорії точок біфуркації І.Пригожина логічно випливає поняття альтерантивності —
дуже вагома ознака сучасної культури. Полягає вона в розробці несумісних
варіантів розвитку реальної дійсності (історія), у перепрочитанні відомих
сюжетів із залишками канонізованих (література), у творенні нових світів (у
віртуальній реальності, у літературі фентезі), а також в акцентуації
необхідності вибору і проблеми вибору того, що потрібно, або найкращого
варіанту для особистості чи нації.
Однією з причин усвідомлення можливості альтернативи є тотальна криза
(культурна, економічна, екологічна…), на межі якої опинився світ і яка змушує
аналізувати минуле та намагатися зрозуміти причини й початки цих процесів, а
також реально оцінювати стан речей. Це своєрідна спроба розвинути теорію та
напрацювати практичний матеріал втрачених людством можливостей (у цьому разі
піддослідним матеріалом є не реальна дійсність, історичні факти тощо, а
віртуальна, сформована за допомогою уяви, припущень та закономірностей, що
формують реальність). Основними ознаками віртуальної реальності (штучно
змодельованої за певними законами і з певним авторським наповненням) є
потенційність, удаваність, а також інтерактивність (тобто безпосередня участь
людини у формуванні штучного, змодельованого світу, можливість трансформувати
художній об’єкт); вони виявляються в літературі у творах на зразок “Хазарського
словника” М.Павича, а також у гіпертекстах в інтернеті. З іншого боку,
віртуальність, моделювання світу — це спроба подолати межі реальності, як і всі
інші межі, що їх руйнує постмодерністичний світогляд.
Теперішнє може мислитися за аналогією з майбутнім. Можна моделювати (намагатися
спрогнозувати) майбутнє, виходячи з теперішнього та спираючись на
причиново-наслідкові зв’язки. Так само, виходячи вже з минулого, можна
моделювати й теперішнє: обговорювати нездійснені можливості (що б трапилося,
якби минуле склалося по-іншому? як ті чи інші події, по суті, можливі в
минулому, могли б відобразитися в теперішньому?). Таким чином обговорюється не
реальне теперішнє, а потенційно можливе (з погляду минулого). З перспективи
минулого теперішнє трактується як майбутнє, яке ще не існує і щодо якого можна
будувати різні прогнози (типовість подібних ментальних операцій для людської
свідомості пояснюється тим, що майже в усіх мовах світу є умовний спосіб) [167,
40].
Одним із варіантів постмодерністичної альтернативи є творення іншого минулого з
відповідними наслідками для сучасного. Якщо у минулого не може бути
альтернативи, то її не може бути і в майбутнього, що є логічним продовженням
минулого, зумовленим його законами, закономірностями та детермінованістю. Адже
навіть канонічна історична наука нерідко припускає неоднозначні тлумачення
різних подій, включно з цілком протилежною їх інтерпретацією та різними
припущеннями й умовностями.
Ідея альтернативності в історії вперше була використана ще Тітом Лівієм у
трактаті “Історія Риму від заснування Міста” (35 р. до н.е.), в якій він
розглядав можливий похід Александра Македонського на Рим та повну поразку
завойовника. У 19 ст. І.Дізраелі ввів термін “альтернативний світ”, а першу
працю на цю тему написав Дж.Тревельян (“Якби Наполеон виграв битву під
Ватерлоо”, 1907). Але помітною стала лише 12-томна праця А.Тойнбі, опублікована
1946 року в Оксфордському університеті, — “Дослідження історії”. Нею вчений
започаткував ретропрогнозування, ввів термін “альтернативна історія” і створив
один із її перших зразків: що б трапилося з нинішньою західною цивілізацією,
яка б вона була, якби Александр Македонський загинув у своїй першій битві або
не загинув і захопив усю Євразію? Якою б виявилася західна цивілізація,
збудована не на еліністичній та римській культурах, а на македонській? Прийом,
який з’явився насамперед як інтелектуальна гра, набув цілком незалежного
статусу як жанр (історії і літератури) й зумовив появу незліченної кількості
квазінаукових і художніх творів різної якості та обсягу, де розігрувалися різні
варіанти історії людства. На відміну від історичних праць, ці твори акцентують
увагу читача на альтернативності нового варіанту історії, а не на його
остаточності, правдивості й достовірності. І привертають до себе увагу завдяки
вигадці та водночас аналізові логічної побудови історії, хай і вигаданої.
Термін “альтернативна історія” відомий історик сформулював завдяки аналізу
численних цивілізацій та їх історій, а також так званих точок біфуркацій, або
“points of divergence” (точок дивергенції, тобто відхилення або розбіжності). В
основі їх розуміння лежить новітнє усвідомлення часу з його акцентом на
теперішній миті. Вибір певного напряму історичного руху в певний момент історії
(точці біфуркації) зумовлював увесь подальший розвиток подій, унеможливлюючи
інший напрям. “Альтернативна історія” була спробою уявити, що б відбулося, якби
вибір був зроблений не той, що таки відбувся, а інший, можливий, і жили б ми в
нереалізованій нині траєкторії цивілізації. Така “альтернатива” в літературі
(зі збереженням основних критеріїв творення наукової історичної альтернативи,
які буде наведено нижче) викликала посилений інтерес у читацької аудиторії.
Оскільки всі концептуальні теоретичні історичні праці суб’єктивні (як через те,
що історик вкладає своє розуміння в текстуалізовані історичні факти, в
розуміння досліджуваної доби, так і в уявлення історичного п