Розділ 2
ПРИРОДНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Лісогосподарське районування
Лісогосподарське районування – це поділ території на частини за природними і
економічними умовами з яскраво вираженими особливостями ведення лісового
господарства. Метою районування є вдосконалення територіального планування
лісового господарства та розміщення лісогосподарських заходів на певній
території для більш повного та цілеспрямованого використання, збереження та
відтворення лісових ресурсів [19].
Згідно з комплексним лісогосподарським районуванням України (Генсірук та ін.,
1981) більша частина регіону наших досліджень відноситься до Лісостепової
лісогосподарської області і охоплює Західноукраїнський лісостеповий
лісогосподарський округ. Щодо лісогосподарських районів, то регіон наших
досліджень охоплює Волинську височину (південна її частина), Малополіську
низовину, включає Опільсько-Розточський, північно-західну частину
Прут-Дністерського району, західну частину Північно-західного Подільського
району. Частина об’єктів досліджень у Львівській та Івано-Франківській областях
належить до Карпатської лісогосподарської області і включає Гірськокарпатський
(Зовнішні Карпати) та Передкарпатський лісогосподарські райони.
2.2. Орографія
Південно-західну частину Львівської області займають Східні Карпати і
Передкарпатський крайовий прогин, північно-східна частина лежить у межах
Волино-Подільської частини Європейської платформи. Територія області
поширюється на геоморфологічні області Волино-Поділля, Передкарпаття, Зовнішніх
Карпат, та Вододільно-Верховинських Карпат [91]. В межах Львівщини міститься
південно-західна частина Волинської височини, відома як Сокальське пасмо
(середня висота 210 м над р. м.). Основним природно-територіальним комплексом
тут виступає лесовий ярус, місцевість вододільно-хвиляста. Для внутрішньої
рівнини Верхнього Бугу і Стиру характерними є верхньокрейдяні відклади
(мергелі) вкриті алювіальними осадами. В межах цієї підобласті виділяють
декілька геоморфологічних районів для яких характерними є широкі долини
(притоки Бугу), незначна хвилястість поверхні (межиріччя Буг-Стир), плоскі,
піщані, заболочені в долинах рік місця, піщано-горбисті форми (Бродівська
рівнина), гряди, в основі яких залягають верхньокрейдові породи, що поділені
широкими плоскими, частково заболоченими долинами з невеличкими річечками
(Грядове Побужжя).
Подільська височина, з абсолютними висотами, що перевищують 340 м в межах
Львівщини включає чотири геоморфологічні райони. Це Опілля,
Гологоро-Кременецьке горбогір’я, Розточчя та Львівське плато. Горбисті пасма
Опілля мають типовий напрямок з північного заходу на південний схід, висоти не
перевищують 400 м над р.м. Суттєву роль у формуванні рельєфу району відіграли
крейдові (піщанисті мергелі) та неогенові відклади. Вершини пасм і горбів
округлі, пластові форми відсутні. Територія цього району розчленована глибоко
врізаними річковими долинами, для яких характерні широкі днища та подекуди
заболочені заплави.
Гологоро-Кременецьке горбогір’я на Львівщині представлене Гологірським та
Верхньобузьким пасмами, які обриваються біля рівнини Верхнього Бугу та Стиру
(над рівниною Малого Полісся) уступом 150-200 м. Поверхня верхньокрейдових
сірих мергелів тут піднята до 380-400 м. Найбільші висоти сягають 472 м (г.
Камула). Вододільне горбогір’я перетинають сідловини – прохідні долини між
верхів’ями приток Зах. Бугу та Дніста. Локалізація ерозійно-денудаційних
процесів на Гологоро-Кременецькому уступі обумовлена тектонічно.
Передкарпаття – природна область, що належить до так званого Передкарпатського
передового прогину. В будові її поверхні переважають рівні древніх та молодих
терас Дністра та його приток з абсолютними висотами до 400 м.
Зовнішні Карпати в межах Львівщини охоплюють низькогір’я та середньогір’я, що
відповідає Зовнішній антиклінальній зоні. Область включає ряд низькогірських
хребтів з типовим карпатським простяганням (абсолютні висоти 600-800 м), рельєф
яких має м’які обриси, схили виположені. В руслах річок формуються серії терас,
що непомітно переходять в низькогірні хребти. Для середньовисотних хребтів
характерна асиметричність схилів (південно-східні – пологі, північно-східні –
більш круті). Середні висоти – 1000 м, окремі – перевищують 1350 м.
Рельєф Тернопільської області формувався як під впливом ендогенних сил так і за
рахунок поверхневих вод, вітру, рослинних та тваринних організмів. Територія
області розташована в межах Подільської морфоструктури, що відповідає
моноклінальному схилу Українського кристалічного щита, зануреного під потужну
товщу осадових порід. В сучасному рельєфі це високо підняте, сильно
розчленоване плато. В геоморфологічному плані територія області належить до
Подільської височини та Малого Полісся [92].
Подільська височина поділяється на ряд геоморфологічних районів.
Гологоро-Кременецьке горбогір’я – високо піднята вододільна смуга північної
частини Поділля, що має чітко виражену асиметричну будову. Північні схили
стрімкі, обривисті, південні пологі. Інтенсивне розчленування території з
високими абсолютниими позначками поверхні (380-400м) створюють враженя
гірського рельєфу. Добре видно підняття кристалічного фундаменту та крейдової
поверхні. На території гряди інтенсивно розвиваються ерозійні процеси, зсуви,
обвали, карстово-суфозійні явища. Густота балкової мережі є найбільшою в
області. На північний схід від Кременця гряда поступово знижується до 280-300
м. Схили виположуються, зникають різкі форми рельєфу.
Подільська горбиста гряда у Тернопільську о
- Київ+380960830922