Вы здесь

Управління розвитком рекреаційної діяльності в природних парках

Автор: 
Кобанець Людмила Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U002775
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ
РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Особливості управління рекреаційною діяльністю в Україні
Нові економічні умови в Україні вимагають перегляду й уточнення раніше
зроблених напрацювань щодо управління розвитком рекреаційної діяльності. Так,
якщо у 1989 р. фахівцями визнавалося, що Україна має єдину курортно-рекреаційну
систему, яка за природнокліматичними умовами та спеціалізацією з надання послуг
ділилася на п'ять великих територіальних підсистем, що були представлені
курортно-рекреаційними регіонами, курортно-рекреаційними районами, окремими
курортами і зонами відпочинку [15,10;169], то в даний час єдності й системності
у сфері рекреації немає. В Радянському Союзі була сформована багатосекторна
вертикальна система управління рекреаційною діяльністю, що була представлена
Державним комітетом з іноземного туризму, об’єднанням “Інтурист”, а також
Міністерством оборони та Міністерством освіти. Ці державні структури мали міцну
матеріально-технічну базу, що включала санаторії, піонерські оздоровчі табори,
автобусні парки тощо та особливий контингент людей, що приїжджали на лікування
та оздоровлення. Лікувальним туризмом займалося Міністерство охорони здоров’я.
Історичні особливості формування системи управління в рекреаційній сфері, що
склалися за роки радянської влади, позначилися на сучасній системі управління.
Насамперед це стосується того, що Радянська держава ставилася до рекреаційної
діяльності як до галузі, яка завжди була частиною ідейно-виховної та
культурно-масової роботи профспілок. Перебудова 1992-1993 рр. призвела до
змі­ни органів управління, внаслідок чого склалася багатовідомча система
підпорядкування та управління рекреаційною сферою. Так, у Криму 22,4% здравниць
підпорядковується Федера­ції незалежних профспілок [165,177], 7,6% –
Міністерству охорони здоров'я (медико-профілактичні санаторії), рештою 70%
відають більше ніж 50 міністерств та відомств [121,52]. В 1995р. в Україні
з’явився перший орган державного управління рекреаційною сферою – Державний
комітет України з туризму. Через декілька років він був перетворений у
Державний комітет з молодіжної політики, спорту та туризму. Експеримент не
вдався і ця структура була ліквідована. До 20 квітня 2005 р. питаннями
управління рекреаційною сферою займалася Державна адміністрація України з
туризму, яка з зазначеного часу згідно Указу Президента України № 680/2005 була
реорганізована разом із Міністерством культури і мистецтв у Міністерство
культури та туризму. В теперішній час питаннями туризму у складі цього
міністерства займається Державна служба з туризму і курортів. Проте, зважаючи
на великі перспективи рекреаційної галузі в Україні, здається більш
раціональним виділити рекреаційну сферу разом із її складовою, туризмом, окремо
й створити незалежний державний орган її управління.
Постійні реорганізації, що трапляються у рекреаційній сфері, негативно
позначаються на ефективності її управління. Багато функцій, що виконували
органи управління в роки Радянської влади, були втрачені при формуванні нових
структур. Наприклад, галузь залишилась без наукових та науково-дослідних
лабораторій, інститутів, централізованої системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації кадрів. Профспілки у радянські часи грали роль
акумулятора коштів, що поповнювалися, в першу чергу, завдяки соціальним фондам.
Ці гроші були потужним внутрішнім резервом укріплення матеріально-технічної
бази, джерелом фінансування нових рекреаційно-туристичних об’єктів (готелів,
ресторанів, канатних доріг тощо).
В сучасній Україні туристсько-рекреаційний природний потенціал використовується
нераціонально. Рекреаційні землі у регіонах, що й так перевантажені з
екологічної точки зору, забудовуються стихійно. При цьому не менш привабливі
території залишаються безхозними, бо вони потребують значних фінансових витрат
на створення необхідної інфраструктури. Крім того, створення умов для
регульованого туризму та відпочинку передбачає розробку й впровадження наукових
методів використання природних комплексів, встановлення диференційного режиму
охорони на територіях НПП з урахуванням природних, історико-культурних та
соціальних особливостей.
Стратегія управління розвитком рекреаційної діяльності передбачає
багатоаспектний аналіз стану й визначення перспектив використання
рекреаційно-туристичного потенціалу і його основних підсистем. На першому
аналітичному етапі дослідження виявляються основні характеристики потенціалу,
чинники впливу і взаємодія конкретних процесів, потім з'ясовуються тенденції
розвитку та визначаються умови, при яких його використання буде оптимальним.
Вітчизняна практика управління розвитком рекреаційної діяльності вимагає
глибшого осмислення тенденцій і закономірностей її організації, можливостей і
меж застосування зарубіжного досвіду. Це передбачає науково-методичну розробку
нормативної та цільової моделей даної сфери діяльності з урахуванням конкретних
особливостей нашої країни.
Держава в рекреаційній сфері представлена Верховною Радою, Кабінетом Міністрів,
Міністерством культури і туризму та в його складі Державною службою з туризму і
курортів, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством екології та природних
ресурсів та відповідними органами Автономної Республіки Крим. Багато з них має
тільки теоретичне відношення до управління рекреаційною діяльністю. Управлінням
рекреаційною діяльністю займається також Державний комітет з питань
регуляторної політики та підприємництва, Державний комітет фізичної культури та
спорту, Державний ком