РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА обліку операцій з КОРПОРАТИВНими цінними паперами та ЙОГО
ВДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Методика оцінювання випущених акцій та її вплив на організацію обліку
операцій з акціями
Успіх підприємства нерідко залежить від його внутрішньої стабільності.
Безумовно, не можна недооцінювати роль ключових факторів, серед яких важливо
відзначити стратегію дивідендної політики, тактику керівництва компанії в
умовах економічної кризи, тощо. Проте діяльність компанії не повинна зупинятись
у разі збою одного з таких факторів. Це твердження справедливе для будь-якого
підрозділу підприємства, і в тому числі – для бухгалтерії.
Оптимальна організація тієї чи іншої роботи може не тільки допомогти швидше,
якісніше зробити ту чи іншу справу, але й здешевити процес її виконання. Саме
організація обліку та контролю, за умови підходу до них як до видів робіт, може
допомогти здійснити поставлені цілі.
Облік – це інформаційна система управління, яка постійно адаптується до
зростаючих потреб суспільства. Суспільство є складним і різноманітним
середовищем, з огляду на що до обліку постійно ставляться нові вимоги. Вони
полягають у всебічному відображенні всіх соціально-економічних відносин, які
перебувають у постійному розвитку. Розв’язання таких проблем покладається на
науку [171].
Як і інші науки, бухгалтерський облік має свою теорію, яка в широкому розумінні
відображає систему понять і уявлень про дійсність, реалізовану у процесі
пізнавальної діяльності людини, а у вузькому – систему вірогідних наукових
знань про сукупність об’єктів, яка описує, пояснює і передбачає явища певної
предметної галузі [171; 213, с.817].
Вивчаючи сучасну вітчизняну і зарубіжну економічну літературу, можна зробити
висновок, що проблема обліку цінних паперів досить давно займала людство.
Вивчення більш ранньої літератури з даної проблеми дозволило узагальнити
інформацію про цінні папери та їх облік (рис. 2.1 [171]).
Окреслені етапи дають можливість зробити висновок, що облік цінних паперів (а
саме – акцій) пов’язаний з відображенням відносин з приводу реалізації
акціонерного капіталу, спільно створеного учасниками акціонерного товариства
[2, с.5; 170].
Категорія “власність”, яка характеризує відносини між учасниками та
засновниками акціонерного товариства, історично увійшла до наукового обороту
задовго до того, як виникла економічна теорія. Насамперед, власність стала
офіційним об’єктом права і філософії. Вже Римське право визначило поняття
власності та основних відносин, пов’язаних з нею: володіння, розпорядження,
користування [200, с.9].
Марксистсько-ленінська теорія вважала домінуючим об’єктом власності засоби
виробництва, а саме – речові. Теорія і практика кейнсіанського напряму
економічної теорії стверджували, що роль речових засобів виробництва знижується
[203, с.11]. Розвиток акціонерної власності, “розширення” акціонерного
капіталу, надання робітникам і службовцям права брати участь в управлінні
акціонерним товариством і розподілі прибутку, а також інші фактори вказують на
те, що з речових засобів виробництва акцент переноситься на організацію,
управління та інформацію.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про зв’язок між суб’єктами і
об’єктами власності.
Деякі економісти [36, 137, 145, 152] вказували на те, що у поняття “відносини
власності” включаються, з одного боку, суб’єктно-об’єктні відносини (мають
майновий характер), а з іншого – суб’єктно-суб’єктні відносини (мають
соціально-економічний характер і зумовлюють розподіл майна, продукції, товарів,
доходів, інших цінностей між власниками) [203, с.10].
Вивчення цінних паперів з облікової точки зору дало можливість зробити
висновок, що об’єктом обліку виступають цінні папери, представлені
різноманіттям прав і функцій, наданих їм їх власниками (власниками даного виду
власності). Таким чином, ці відносини є майновими, а отже –
суб’єктно-об’єктними (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Суб’єктно-об’єктні відносини власності
Перша група відносин (відносини, пов’язані із ступенем володіння об’єктом)
лягла в основу створення холдингових, асоційованих, дочірніх і спільних
підприємств, яких об’єднує метод їх створення. В основу створення таких
підприємств покладено систему участі, згідно з якою одна компанія володіє
частинами капіталу інших або це володіння є взаємним [42, с.57].
Водночас слід зазначити, що, крім участі у капіталі іншого підприємства,
інвестор не тільки дістає можливість одержувати прибуток (що випливає з
сутності терміна “підприємництво”) та керувати підприємством (залежно від
розміру капіталу), але й набуває ризиків – галузевих та інвестиційних на ринку
цінних паперів [103, с.24–25]. Отже, відповідно до П(С)БО № 2 “Баланс” [166],
такі вкладення є довгостроковими фінансовими інвестиціями.
Процес прийняття рішень при функціонуванні економічної системи включає елементи
непередбачення майбутнього. При цьому виникають необхідність прогнозування
внутрішніх і зовнішніх умов функціонування такої системи, а також ризик
непередбачення наслідків реалізації управлінських рішень.
Для довгострокової інвестиції ризик характеризується ймовірністю отримання
проектних результатів (наприклад, рентабельності, грошового потоку, обсягу
продажів, тощо) у менших розмірах, ніж очікувалося [68, с.261].
Ризик означає можливість для підприємства втратити частину активів, а також
недоодержати прибуток і зазнати збитків [10, с.82].
У фінансовому словнику [72, с.405] ризик трактується як “усвідомлена можливість
небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у
зв’язку з випад
- Київ+380960830922