Ви є тут

Прогнозування монетарних показників в системі державного регулювання економікою

Автор: 
Грабовський Олексій Михайлович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U003361
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА МОНЕТАРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Основні етапи та напрямки монетарної політики в Україні у 1991-2005 рр.
Виходячи з теоретичних засад і положень монетарної теорії, а також ґрунтуючись
на аналізі практичного досвіду (як вітчизняного, так і зарубіжного) монетарного
управління, покажемо виключну важливість здійснення управління саме монетарними
показниками з метою досягнення “вищих” макроекономічних цілей і насамперед –
забезпечення стабільного економічного зростання і стримування інфляційних
процесів. Оскільки монетарне прогнозування є складовою монетарної політики
держави, при аналізі світового і вітчизняного досвіду застосування монетарних
методів макроекономічного регулювання варто акцентувати увагу перш за все на
його здійсненні у кризові періоди, розглядаючи досягнення та помилки такої
політики.
Аналізуючи монетарну політику в Україні, слід зазначити, що, в принципі,
автономно-специфічна монетарна політика в країні мала місце ще за часів УРСР –
із введенням у 1991 році купонів як додатка до рубля. Після цього монетарний
розвиток України умовно можна поділити на кілька етапів, кожному з яких
притаманні свої особливості: 1-ий – 1992-1996 рр.; 2-ий – 1997-1998 рр.; 3-ій –
від 1999 р.
Перший етап, що охоплює 1992–1996 рр., був етапом створення національної
грошової системи на основі введення в обіг українського карбованця та
підготовки до запровадження національної валюти. Це був одночасно і етап
відродження функцій національних грошей в Україні. Розроблені Національним
банком у 1992 році “Основні напрямки грошово-кредитної політики на період до
запровадження повноцінної національної валюти” із самого початку спрямували
роботу НБУ на стабілізацію діючої грошової одиниці та подолання інфляції.
У цей період Національному банку та новоствореній банківській системі
доводилося функціонувати у надзвичайно складному середовищі, яке
характеризувалося макроекономічною нестабільністю, відсутністю джерел
фінансування бюджету, втручанням органів законодавчої та виконавчої влади у
процеси кредитування тих чи інших галузей господарства та окремих суб'єктів
господарювання, в основному за рахунок кредитної емісії НБУ без будь-якої
ув’язки з макроекономічними показниками.
Так, у 1992 році рівень інфляції перевищив 2000%, а в 1993-му сягнув
гіперінфляційного значення – понад 10000%. Це призвело до різкого падіння
економічної активності виробників і життєвого рівня населення. Темпи зростання
реального ВВП знизилися з 90,1 % у 1991 році до 77,1 % у 1994 р. [98, с.2–8.].
На посилення інфляційних процесів вплинули додаткові вливання грошей в
економіку за посередництва кредитної системи (шляхом надання кредитів окремим
галузям, підприємствам із метою поповнення їх обігових коштів). Монетарна
політика цього періоду підпорядковувалася емісійній підтримці безперспективної
економічної системи. Це виявилося для монетарної політики непосильним
завданням. Врешті суспільство поплатилося гіперінфляцією 1993 року, а економіка
потрапила у “зачароване коло” – в ситуацію, за якої зростання емісії та
грошової маси посилювало інфляційні очікування, що у свою чергу спричинялося до
ще більшого зростання цін і в підсумку – до падіння обсягів виробництва.
Якщо зростання (більше як у 10 разів) грошової маси в обігу в 1992 році
призвело до скорочення реального ВВП до 90,1%, то 20-кратне збільшення маси
грошей упродовж 1993 року – до ще нижчого показника реального ВВП – 85,8% [106,
с.2–6].
На розвиток інфляційних процесів, крім вже згаданих факторів, великий вплив
справляли фактори немонетарного характеру, які безпосередньо не контролюються
Національним банком. Серед них – відсутність структурних змін у виробництві,
монополізм окремих галузей і підприємств, зовнішньоекономічні чинники.
Необхідність створення умов для здійснення самостійної валютної політики,
державного регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталів прискорила
припинення функціонування рубля і введення Національним банком (із листопада
1992 року) перехідної національної валюти – карбованця (у готівковому обігу –
купона). З цього часу Національний банк міг самостійно регулювати емісію та
потоки грошей, повністю і своєчасно задовольняти потреби господарства й
населення у грошовій готівці.
Цей крок водночас мав і негативні наслідки, що зумовлювалися відсутністю
твердого юридичного статусу купона (його було створено на основі рубля як
паралельну валюту, що обслуговувала готівковий обіг, і введено в січні 1992
року); обмеженістю сфери обігу; розривом у часі між уведенням купона і
українського карбованця; дефіцитом товарного забезпечення і прискоренням
розвитку інфляційних процесів. У поєднанні з “м’якою” монетарною політикою, на
якій наполягав уряд, це призвело до знецінення купоно-карбованця відносно рубля
та інших іноземних валют.
Загальний стан економіки в 1993 році характеризувався ще більшим спадом
виробництва, скороченням споживання і нагромадження, уповільненням ходу реформ.
Негативні явища поглибили фінансову кризу, яка значною мірою зумовлювалася
також ціновими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення
цін і заробітної плати, що вимагало відповідного нарощування грошової маси в
обігу. Тобто монетарні тенденції тісно пов’язувалися зі значним розвитком
інфляційного процесу.
Через підвищення (у 56 разів) цін на імпортовану нафту в народному господарстві
почали загострюватися фінансові проблеми, розв’язання яких прагнули знайти
шляхом адміністративного підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та
збільшення обсягів емісійних кредитів у агропромисловий комплекс. За