Вы здесь

Організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні

Автор: 
Кондратенко Діана Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U004288
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ
СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз стану та умов регулювання страхової діяльності
Страхова діяльність як самостійна ланка фінансово-кредитної системи перебуває у
фазі динамічного розвитку. Однак, страховий ринок остаточно не сформований,
постійно удосконалюється нормативна база, що регулює страхові правовідносини,
активізує власну діяльність Державна комісія з регулювання ринків фінансових
послуг.
У період переходу від планової економіки до ринкової державного регулювання
потребують усі сфери економіки, але фінансовий ринок є вартим особливої уваги.
Саме сфера фінансів у процесі ринкових реформ зазнала найбільших змін [141]. На
думку фахівців особливістю України є збіг у часі становлення фінансової
індустрії та інститутів держави, що її регулюють [220, с.41].
Організація страхової діяльності ускладнювалася не лише через загальну несталу
економічну ситуацію початку 90-х років ХХ століття, але й тим, що на той час
була відсутня правова база створення та функціонування страхових організацій.
Страхова діяльність для української економіки потребувала демонополізації, тому
у неймовірно стислі терміни необхідно було розробити законодавчу базу для
створення й функціонування страховиків, принципи управління й нагляду за
страховою діяльністю, створити висококваліфіковані структури для здійснення
функцій регулювання, і, нарешті, дати визначення основаних понять, зокрема,
“страхування”, “страховик”, “страхова сума”.
Таким чином, на першому етапі розвитку страхового ринку необхідність державного
регулювання страхової діяльності була викликана передусім створенням умов для
виникнення й функціонування такої страхової галузі України, яка б відповідала
вимогам ринкової економіки.
Період з 1991 до 1996 року характеризувався створенням та прийняттям перших
законодавчих актів (додаток Б.1) з регулювання діяльності на страховому ринку.
Кількість страхових компаній у цей період дуже швидко зростала з 7 у 1990 році
до 655 у 1995, у цей же час були створені перші саморегулівні організації: Ліга
страхових організацій України, на регіональному рівні - Харківський союз
страховиків [70, с.19].
Цей період відзначався значними труднощами в організації страхової справи:
неврегульована нормативно-правова база, відсутність методологічної бази
страхування, вітчизняної літератури та кваліфікованих спеціалістів. При
відсутності досвіду практичної роботи страховиків у конкурентному середовищі,
не було ніяких теоретичних розробок у цій сфері. Вищі навчальні заклади не
готували спеціалістів у галузі страхової справи. Значна кількість керівників
організацій та підприємств взагалі не розуміла ролі страхування в ринковій
економіці. Не було структурного нагляду за страховими організаціями, а фахівці
державних установ не мали необхідного досвіду та практичних навичок у
регулюванні страхової діяльності.
Наступний етап розвитку страхового ринку (1996-2001 роки) почався з прийняттям
7 березня 1996 року Верховною Радою України Закону України “Про страхування”
(додаток Б.2). У цей період були законодавчо закріплені вдосконалені норми
страхової діяльності: уточнена страхова термінологія, вимоги до договорів та
правил страхування, врегульована діяльність страхових посередників та відносини
у сфері перестрахування. З метою захисту інтересів потерпілих внаслідок
дорожньо-транспортної пригоди була створена саморегулівна організація Моторне
бюро.
Протягом останніх років (третій етап) на державному рівні прийнята ціла низка
нормативно-правових актів, у тому числі ухвалені Цивільний та Господарський
кодекси України, Закони України “Про фінансові послуги та державне регулювання
ринків фінансових послуг”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, внесені
зміни до Законів України “Про страхування”, “Про оподаткування прибутку
підприємств”, “Про податок з доходів фізичних осіб”, а також нормативно-правові
акти Держфінпослуг щодо регулювання процесів здійснення дозвільних процедур,
нагляду та правозастосування (додаток Б.3). Але залишається недосконалим
нормативно-правове врегулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та
аварійних комісарів.
Станом на 1.10.2005 року на українському страховому ринку зареєстровано 398
компаній, в тому числі 50 компаній, що займаються страхуванням життя, решта –
іншим страхуванням, ніж страхування життя. За офіційними даними за 6 місяців
2005 року страховики зібрали 8,5 млрд. грн., що вдвічі більше, ніж за
аналогічний період 2004 року [113, с. 22-24]. Середньорічний темп зростання
страхових премій протягом останніх років склав більше 150%. Проте страховий
ринок має досі не використані резерви. За оцінками експертів в Україні
застраховано лише близько 10 відсотків ризиків, тоді як у більшості розвинутих
країн цей показник досягає 90-95 відсотків.
Питома вага нашої країни в світовому ринку сягає лише 0,01 % і близько 0,05%
обсягу страхових послуг, які надаються в Європі, при тому, що в Україні
проживає понад 7% населення Європи, та є великий промисловий, аграрний і
науковий потенціал [195, с.4].
Сучасний страховий ринок формується в умовах поступового підвищення базових
макроекономічних показників, зокрема, збільшення валового внутрішнього
продукту, зростання стабільності національної валюти, що дає змогу забезпечити
динамічний його розвиток (табл. 2.1). Як видно із табл.2.1 ріст ВВП у 2004 році
склав 12%, що є найвищим результатом з моменту набуття Україною незалежності, а
також одним із найбільш високих показників у світі.
Крім позитивних макроекономічних показників існують інші передумови розвитку
національного страхового ринку, а саме: поступове зростання доходів населення,
підвищ