РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика досліджуваних хворих
В основу дослідження покладений аналіз результатів хірургічного лікування 122
хворих з МО, яким здійснені різні види оперативного втручання в клініці
Інституту хірургії та трансплантологіх АМН України за період з 1987 по 2004 р.
Жінок було 83, чоловіків – 39. Вік цих хворих від 18 до 60 років, у середньому
(34,6 ± 0,78) року, тобто, переважали пацієнти молодого, працездатного віку
(табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за віком і статтю
Стать
Вік хворих (років)
до 20
21 – 30
31 – 40
41 – 50
51 – 60
разом
Жінки
29
44
83
Чоловіки
10
23
39
Загалом …
10
39
67
122
Маса тіла у хворих з МО від 120 до 290 кг, у середньому (161 ± 12) кг. Отже, у
більшості хворих маса тіла перевищувала ідеальну більш ніж у 2 рази. Кожного
хворого неодноразово лікували у стаціонарах різного профілю. Лікувальне
голодування застосовували 98,7% хворих, проте, зменшення маси тіла було
незначним (8 – 10 кг), після чого вона швидко відновлювалася. З приводу
ожиріння консервативне проведене 99,8% хворих, вони застосовували різні широко
рекламовані препарати і харчові добавки, проте, домогтися зменшення маси тела
більш ніж на 20 кг не вдалося. Після припинення лікування маса тіла швидко
відновлювалася, і за короткий час – навіть збільшувалася. Психотерапевтичні
методи і гіпнотерапія забезпечували короткочасний ефект. Більшость хворих по
закінченні лікування відзначали збільшення маси тіла.
Ріст пацієнтів від 150 до 192 см, у середньому (162 ± 2,5) см. ІМТ становив від
40 до 82 кг/м2, у середньому (56,7 ± 1,2) кг/м2 (табл. 2.2). Слід відзначити,
що зважування і вимірювання росту необхідно здійснювати в присутності медичного
персоналу, оскільки деякі пацієнти, зокрема жінки, часто занижують свої
показники.
Таблиця 2.2
Показники росту, маси і поверхні тіла за різного ІМТ
Показник
Величина показника за ІМТ, кг/м2 (М± m)
40 – 50 (n = 67)
50 – 82 (n = 55)
Маса тіла, кг
134 ± 4,2
196 ± 7,2
Ріст, см
162 ± 2,0
174 ± 4,0
Поверхня тіла, м2
2,36 ± 1,6
2,94 ± 1,8
Примітка. * – різниця показників вірогідна у порівнянні з такими за ІМТ 40 – 50
кг/м2 (Р < 0,05).
У більшості хворих за ІМТ 40 – 50 кг/м2 виконане БЩ. Це ефективна операція,
після якої маса тіла пацієнта за 6 – 8 міс зменшується на 35 – 43%. Проте, за
морбідного суперожиріння (ІМТ понад 50 кг/м2) така операція недостатньо
ефективна. Останнім часом ми відмовилися від виконання операції ЄІШ через
значну частоту віддалених ускладнень і розглядаємо цей вид оперативного
втручання як підготовку до інших, більш досконалих операцій. З 2000 р. ми
впровадили у практику ШШ і БПШ, у яких поєднані особливості шлунок
обмежувальних і мальабсорбтивних операцій (табл. 2.3).
Поряд з операцією приводу ожиріння, одночасно виконані у 18 пацієнтів –
холецистектомія, у 25 – герніопластика, у 3 – надпіхвова ампутація матки, у 14
– холецистектомія і герніопластика. У 3 хворих з МО і вираженим варикозним
ураженням вен нижніх кінцівок для профілактики тромбоемболії легеневої артерії
одночасно з баріатричною операцією здійснена венектомія, у 18 – операція
Троянова – Тренделенбурга.
Таблиця 2.3
Розподіл хворих з МО за ІМТ і характером оперативного втручання
Операція
Кількість хворих за ІМТ, кг/м2
40 – 50
51 – 82
разом
БШ
58
67
ЄІШ
22
22
ШШ
19
25
БПШ
Загалом
67
55
122
Важливою особливістю, що ускладнює перебіг доопераційного і післяопераційного
періоду у пацієнтів з МО, є наявність супутніх захворювань, насамперед,
серцево–судинної і дихальної систем. Серед захворювань серцево–судинної системи
перше місце посідає АГ. У 3 хворих в анамнезі були відомості про перенесений
інфаркт міокарда, у 2 – ішемічний інсульт. З супутніх бронхо–легеневих
захворювань найчастіше спостерігали хронічний бронхіт, у 8 хворих були приступи
бронхіальної астми. Несприятливим чинником, що впливає на тяжкість перебігу
бронхо–легеневих захворювань у цих хворих є паління. Хворі з МО,
госпіталізовані в хірургічну клініку для зменшення маси тіла, протягом багатьох
років намагалися схуднути за допомогою дієт, голодування, акупунктури і,
зокрема, паління. Очікуваного ефекту вони не досягли, проте, стали запеклими
курцями з усіма несприятливими наслідками.
У 91 хворого діагностований синдром сонного апное, у 50% з них
найнесприятливіша для анестезіолога нозологічна форма – синдром Піквікса, який
включає такі ознаки: ожиріння, нездоланну потребу у денному сні, нічне храпіння
з частими епізодами апное/гіпопное, гіпертонічна хвороба, порушення механіки
дихання, поліцитемія, виражена гіпоксемія і гіперкапнія. Раптова смерть у
нічний час у таких хворих виникає значно частіше, особливо після застосування
звичайних доз снотворних засобів або вживання алкоголю.
За даними езофагогастродуоденофіброскопії у 108 пацієнтів виявлені гастрит,
рефлюкс–езофагіт, у 4 – виразкова хвороба шлунка. Ці захворювання підвищують
загрозу регургітації під час вступного наркозу та у ранньому післяопераційному
періоді. Призначення блокаторов Н2–рецепторів гістаміну зменшує продукцію
хлористоводневої кислоти, не впливаючи на кардіальний сфінктер і, тим самим,
зменшує можливість регургітації і вираженість синдрому Мендельсона. Виважено
підходимо до призначення лікарських засобів для премедикації і вступного
наркозу, які зменшують тонус кардіального сфінктера.
Захворювання печінки, які виявляють у багатьох пацієнтів, порушують метаболізм
лікарських препаратів, що використовують для анестезії, це часто зумовлює після
операції пригнічення дихання і необхідність проведення подовжено
- Київ+380960830922