РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНИХ
МОНОПОЛІЙ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
ГОСПОДАРЧИХ СИСТЕМ
2.1. Специфіка природних монополій у національній економіці, їх класифікація
Цілком очевидно, що механізм досконалої конкуренції є привабливішим з погляду
суспільства, оскільки має найбільший потенціал для забезпечення ефективного
функціонування соціально-економічної системи. Однак виробництво і/чи реалізація
товарів і послуг на ринку природної монополії (через низку природних,
технологічних та економічних чинників, специфічних для конкретних тимчасових чи
територіальних умов) є більш ефективним, якщо на цьому ринку функціонує один
продавець.
Розглядаючи сутність природної монополії, на нашу думку, варто звернути увагу
на те, як це явище розглядає законодавець. Вiдповiдно до Закону України “Про
природні монополії”, природна монополія – це “стан товарного ринку, при якому
задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності
конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, які обумовлюють
істотне зменшення витрат виробництва на одиницю товару, із збільшенням обсягів
виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних
монополій, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами (послугами), у
зв’язку із чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від змін цін на ці
товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)” [52].
На нашу думку, законодавець упустив дуже важливу компоненту, яка визначає
сутність природної монополії, а саме те, що чиста природна монополія -
абсолютна. Йдеться про ситуацію, коли одна фірма є єдиним виробником
унікального продукту, тобто продукту в якого немає досконалих замінників. При
цьому чистий абсолютний монополіст – це галузь, яка складається з однієї фірми.
Одна фірма є єдиним виробником певної продукції або єдиним постачальником
послуги, отже, поняття “фірма” і “галузь” – синоніми [84].
Якщо не брати до уваги те, що природна монополія – це суб’єкт господарської
діяльності [1 Задля справедливості відзначимо, що в тій же статті Закону після
визначення природної монополії наведено визначення її суб’єкта, який є
суб’єктом господарювання (юридичною особою) будь-якої форми власностi
(монопольне утворення), який виробляє (реалiзує) товари на ринку, що перебуває
в станi природної монополiї.], а не тільки “стан ринку”, усі вказівки на
неконкурентність (у силу ефекту масштабу) і нееластичність ринку виявляються
беззмістовними через абсолютну безсуб’єктність, а отже, безадресність. Тобто
термін “суб’єкт природної монополії” у відповідному Законі характеризується
невизначеністю в тому значенні, що незрозуміло: мова йде про абсолютне
становище на ринку, чи часткове.
З нашої точки зору, сутнісна характеристика природної монополії упущена
законодавцем не випадково, оскільки визначена в ст. 5 цього Закону сфера
діяльності природної монополії, як буде наведено нижче, не відповідає масштабу
галузі як єдиному цілому, а лише охоплює окремі структурні елементи [52]. Цей
підхід відкрив широкі можливості приватизації підприємств і комерціалізації їх
діяльності в тих сферах діяльності, які раніше вважалися природними
монополіями.
Проведені нами дослідження та господарська практика переконливо доводять, що
природна монополія за своїм соціально-економічним змістом та особливостями
функціонування – незрівнянно більш складне явище, ніж інші види монополій.
Більша частина її функціонування лежить за межами традиційної канви аналізу
ринкової влади і монополії. З цієї причини природна монополія в економічній
науці розглядається як один із випадків неспроможності ринку. Оскільки в цьому
випадку механізм конкуренції не працює, то органи державної влади задля
уникнення розбалансування всієї системи ринкового господарства, мають
контролювати таких виробників (оскільки будь-яка монополія схильна зловживати
своєю ринковою силою).
Проте, дуже важливо концептуально визначити власне природно-монопольні види
діяльності і зробити це набагато складніше, ніж видається на перший погляд. Як
буде показано нижче, ідентифікація природних монополій – досить трудомісткий
процес і не завжди необхідний. Зазначимо, що практичні орієнтири для визначення
ринків з природними монополіями в країнах з перехідною економікою можна легко
встановити по аналогії з тим колом галузей, які належали до таких ринків у
розвинутих країнах на відповідних етапах розвитку останніх. Очевидно саме так
вчинила більшість країн постсоціалістичного табору. Однак природні монополії в
різних країнах формувались у принципово різних історичних, політичних
економічних, інституційних умовах, а тому, на нашу думку, пряме копіювання
досвіду можливе лише в дуже вузьких межах. Із цього погляду, доцільно
запропонувати певну методику в Україні щодо визначення кола вітчизняних
підприємств, які можна визнати суб’єктами природної монополії. У рамках цієї
методики зазвичай визначаються: товарні межі ринку; географічні (територіальні)
межі ринку з проведенням дослідження щодо попиту на продукцію в рамках
територіального ринку (ємність ринку), залежності потреби від ціни; бар’єри
входження на ринок та виходу з нього, враховуючи наявність ринкової влади, яка
може досліджуватися через статистичну залежність рівня граничних витрат від
обсягу виробництва на підприємствах галузі; сукупний обсяг ринку (дослідження
характеру функції “випуск-витрати” (спадна чи зростаюча) у точці, яка
відповідає сукупній ємності ринку); кваліфікація отриманих даних [2 Органами
Антимонопольного комітету України при визначенні типу відповідного ринку
здійснюється ще ряд етапів дослідження
- Київ+380960830922