РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ І РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПРАЦЕЗДАТНОГО
НАСЕЛЕННЯ
2.1. Система соціального захисту як інструмент забезпечення соціальної безпеки
Система соціального захисту стала предметом пильної уваги вчених і практиків у
90-ті роки ХХ століття у зв’язку з кардинальною перебудовою економіки та
політичної структури громадянського суспільства в Україні. Будучи за своєю
сутністю комплексом соціальних інститутів та економічних механізмів, вона
ставала усе менш ефективною й неадекватною новим потребам суспільства. Між тим,
“перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни
форм власності призвела до зниження рівня життя населення, зменшення
платоспроможного попиту, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання
безробіття і збільшення масштабів бідності” [14, с. 4]. Із бурхливим розвитком
процесів глобалізації, як побічний ефект виникають нові види загроз:
екологічних, техногенних, терористичних. Глобальні загрози торкаються як
громадян економічно розвинутих країн, так і членів суспільства з низьким
розвитком економічної системи [46, с.34].
Головною причиною розладу є генетичний зв’язок системи соціального захисту з
адміністративною економікою радянської епохи, її слабка адаптивність до
соціально-економічних реалій. У нових умовах господарювання це заводить у
глухий кут усю систему соціального захисту населення, що, як показує історичний
досвід, породжує погрозу стабільності суспільства.
На наш погляд, проблемність нинішньої системи соціального захисту зумовлена
суперечливістю та непослідовністю практики реформ у даній сфері. З одного боку,
в умовах різкого спаду добробуту більшості населення, росту соціальної
напруженості реформи не торкалися зрівняльної складової, сформованої у
радянські часи системи соціального захисту, що тепер є основою відносного
добробуту переважної частини українського суспільства. З іншого боку, останнім
часом відбуваються спроби вмонтувати в дану систему окремі, як правило
запозичені з західного досвіду, механізми ринкового характеру. Така практика
соціального реформаторства властива майже усім країнам пострадянського
простору, відрізняється тільки темпами перетворень, і на думку фахівців
“характеризувалася і понині характеризується концептуальною еклектикою, що
прирікає її на малоефективність” [99, с.16].
Система соціального захисту по своїй природі є сукупністю цілеспрямованих дій,
а також містить засоби держави і суспільства, що забезпечують індивіду,
соціальній групі, цілому населенню комплексне вирішення проблем, обумовлених
соціальними негараздами, які можуть привести або вже привели до повної чи
часткової втрати зазначеними суб’єктами можливостей реалізації прав, свобод і
законних інтересів, економічної самостійності та соціального добробуту [131,
с. 128].
Буде цілком логічно визначити, що об’єктом соціального захисту є людина, яка
потребує соціального захисту. Відповідно, суб’єктами соціального захисту є
соціальні інститути в особі конкретних соціальних організацій, установ, систем
(освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, зайнятості, праці, культури).
Необхідно зазначити, що характеристика об’єктів соціальної безпеки набагато
ширша від об’єктів соціального захисту. Поняття соціальної безпеки вміщує в
собі не тільки матеріальний бік життя людини, а й інші внутрішні особливості
людини, які не є об’єктами страхування, але потребують захисту.
Предметом категорії “соціальний захист” у політекономічному аспекті виступають
соціально-економічні відносини, сутнісні зв’язки та інтереси соціальних
суб’єктів (робітників і роботодавців), громадських організацій і держави з
приводу захисту працівників, самозайнятого населення (і членів їх родин) від
факторів, що знижують якість життя та їх соціальний статус.
Соціальний захист – це захист від соціальних ризиків, що постійно супроводжують
життя людини, тобто ризики, пов’язані з втратою працездатності внаслідок
хвороби, похилого віку, втратою роботи (безробіття), нещасного випадку на
виробництві, професійного захворювання [71, с.9].
Уперше механізми соціального захисту були запровадженні у 1883 році у Німеччині
О.Бісмарком. Їх зміст полягав у використанні таких інструментів [63, с. 55]:
трансферні платежі – виплати з безробіття, пенсії малозабезпеченим верствам
населення;
регулювання цін на соціально важливу продукцію (медичні препарати);
індексація фіксованих доходів і трансферних платежів при визначеному рівні
інфляції;
гарантування обов’язкового мінімуму заробітної плати.
Крім підтримки знедолених, соціальний захист у суспільстві виконує перерозподіл
доходів, який може йти у трьох напрямах [79, с.31].
Горизонтальний перерозподіл між платниками податків або внесків та одержувачами
допомоги (наприклад, між родиною з дітьми та бездітною родиною).
Вертикальний перерозподіл, обумовлений прогресивним характером пов’язаних із
заробітною платою внесків і зменшенням залежності від заробітної плати при
нарахуванні виплат.
Віковий перерозподіл між молодими та літніми членами суспільства.
Насправді, питання стосовно справедливості ринкового розподілу благ є
дискусійним. Вважається, що перерозподіл є економічно виправданим тому, що
диференціює та стимулює учасників виробництва, інакше немає зацікавленості в
роботі ні у бідних – їх підтримає держава, ні у багатих – усе рівно віднімуть.
Нерівність у доходах забезпечує економічну ефективність, але супроводжується
майновою диференціацією. Але з нерівністю доходів тісно пов’язана проблема
бідності і саме держава намагається здійснити справедливий перерозподіл доходів
шляхом підтримки малозабезпечених верств
- Київ+380960830922